На початку нового тисячоліття, що ознаменувало складний час формування правової української держави, особливого значення набуває поглиблене вивчення народної культури, яка у ХХ столітті продемонструвала вияви національної єдности, стійкости та пам’яті. У світовій історії цей період назавжди пов’язуватимуть із найбільш потужними суспільно-історичними зрушеннями, демографічними катастрофами, масштабними людськими смертями та стражданнями. Тому фольклористичні пошуки та дослідження творів, які є одним із способів відображення у колективній свідомості драм Першої світової війни, національно-визвольних змагань 1918–1919 рр., екзистенційних катаклізмів Голодомору 1932–1933 рр. та Другої світової війни, від 1990-х років стали, вочевидь, актуальними і на сьогодні вже мають вагомі здобутки. Зауважимо, що впродовж останніх двох десятиліть українські народознавці цілеспрямовано збирають першоджерельний матеріял та вивчають надбання усної словесности, яка є своєрідним художнім літописом знакових історичних подій ХХ століття, що відновило на політичній мапі Европи Україну і її народ, показавши їх крізь призму драматичних досвідів двох тотальних війн. Першою з цієї обширної теми стала новаторська монографія Романа Кирчева «Двадцяте століття в українському фольклорі» (Львів, 2010), у якій автор обґрунтовано сформулював завдання нагальної потреби об’єктивного змалювання цілісної картини української усної словесности, що виникла у передреволюційний час та страхітливу добу сталінського та гітлерівсько-нацистського тоталітаризмів, які поставили на кін питання національного «захисту і утвердження свого бути». Засадничою вважаємо думку Кирчева про те, що всі екзистенційні виклики, події і переживання страшної доби глибоко проникли в найширші верстви українського суспільства, позначилися в його свідомості і діях, а отже, повинні були відповідно відгукнутися і в народній творчості. У контексті цього концептуального твердження продуктивним вважаємо філософський аспект висвітлення проблеми відображення у фольклорі боротьби особи й колективу за своє існування, коли «вміння виживати ставало мистецтвом» (Ярослав Грицак). Тому метою нашої студії вважаємо критичну оцінку джерел і праць, які дають наукову інтерпретацію фольклорного матеріялу першої половини ХХ ст., а також комплексний огляд жанрового, ідейно-тематичного спектра фольклорних новотворів про Першу світову війну в контексті структурно-семантичного, концептуального їх аналізу. Виходимо з того, що процес складної творчої роботи суб’єкта фольклорного простору пов’язаний із формуванням опорних понять (концептів, «констант», «поетичних домінант»), з допомогою яких вербалізується не тільки інформативна складова колективних знань українців про першу тотальну війну, яка має різні означення («австрийська» переважно для респондентів із західноукраїнських теренів, «міколаївська вуйна», «германська» — відповідно для північно-західних та центрально-східних реґіонів України), але й те, що менш досліджене в українській фольклористиці, а саме психологічний портрет війни у мітопоетичній картині світу українців.
Стаття була опублікована в часописі «Україна модерна».
