Володимир

Володимир — найстаріше західноукраїнське місто. Перша літописна згадка про нього датується 988 роком і походить із «Повісті временних літ»: літопис фіксує, що київський князь Володимир Святославич передав місто в удільне володіння синові Всеволодові. Володимирську єпископію згадано під 992 роком.

Первісну назву місто зберігало понад 800 років. Коли Волинь стала частиною Російської імперії, 1795 року його перейменували на Володимир-Волинськ, а за радянських часів — на Володимир-Волинський. У 2021 році місту повернули його історичну назву — Володимир.

Русь

Протягом ХІ — першої половини ХІІ століття навколо Володимира сформувалося Волинське князівство, яке зрештою стало спадковим володінням Мономаховичів. У 1154 році воно розділилося на Володимирське і Луцьке князівства, а 1199 року князь Роман Мстиславич об’єднав Володимирське князівство з Галицьким, поклавши початок державі Романовичів, яка популярно, хоча й не зовсім слушно відома як Галицько-Волинське князіство.

Середньовічний Володимир був захищений міцними баштами й валами з дерев’яними укріпленнями. Місто мало єпископську кафедру та збудований у ХІІ столітті пишний Успенський собор, на території якого поховані, зокрема, князі Мстислав Ізяславич, Василько Романович, Володимир Василькович і єпископ Іпатій Потій. При храмі містилися школа й художня майстерня. Собор уцілів під час ординського нашестя 1241 року, проте постраждав від пожежі 1491-го. 1494 року його відбудував єпископ Васіан, але 1565-го храм знову був пошкоджений у результаті збройних сутичок між претендентами на посаду єпископа. Наступні ремонтні роботи тут провели з ініціативи волинського воєводи князя Василя-Костянтина Острозького. 1596 року собор став центром унійної єпископії, однак у 1683-му знову дуже постраждав від пожежі, яка випалила чи не все місто. Під час відновлення храму наприкінці XVII століття єпископ Теофіл Годебський ініціював прибудову ярусів лоджій і симетричних веж, що надало храму барокового вигляду. Від 1772 року його використовували як склад, і в першій третині ХІХ століття його склепіння та купол обвалилися. Протягом 1896–1900 років собор перебудували у псевдовізантійському стилі, суттєво змінивши його первісний — романський — вигляд.

Угорський король, який побував у Володимирі 1231 року, був надзвичайно здивований пишністю міста: «Не бачив такого і в німецьких країнах». Місто в ті роки вже мало муровані світські будинки, що вражало іноземців, і жваво торгувало з Римом, Німеччиною, балканськими країнами. Археологічні знахідки ювелірних виробів підтверджують неябиякий розвиток ремесел.

Пізнє середньовіччя

1324 року місту було надано Магдебурзьке право, яке підтвердив у 1509 році король Польщі і великий князь Литовський Сигізмунд І Старий, а в 1570-му — король Сигізмунд Август; іще одне підтвердження магдебургії містяни отримали 1774 року. Завдяки свободі торгівлі та промислів у Володимирі процвітали ремісничі цехи; двічі на тиждень тут діяли ринки, а тричі на рік — ярмарки, що тривали по кілька тижнів. Аж до початку ХІХ століття місто було відоме гончарним промислом.

Козацька доба

Протягом ХVІ–ХХ століть роль Володимира не була такою потужною, як за княжих часів, однак це не означало, що життя в місті стало менш активним. Тут містилася Володимирська єпархія (спершу православна, потім унійна), діяли Володимирське церковне братство і василіанський колегіум — одна з найпрестижніших шкіл Волині. Із містом пов’язано чимало видатних постатей. Серед них — Йосафат (Іван) Кунцевич, який народився в родині тутешніх міщан Гавриїла та Марії. У 16 років батьки віддали сина на навчання ремеслу купцю Якинту Поповичу до Вільна, однак хлопця не приваблювала купецька справа. 1604 року він вступив до монастиря Пресвятої Трійці, де був пострижений у ченці митрополитом Іпатієм Потієм і прийняв ім’я Йосафат. 1613 року він став ігуменом Битенського монастиря, 1615-го — помічником архієпископа Полоцького, а після його смерті — архієпископом. Кунцевич відомий також як засновник ордену василіан, які дуже вплинули на інтелектуальне життя Володимира. Іпатій Потій, єпископ Володимирський і митрополит Київський, активно підтримував розвиток навчальних закладів. У 1595 році він звернувся до польського короля з проханням привілею, за яким прибутки від маєтків Спаського монастиря у Володимирі та його землеволодінь мали бути використані на утримання школи й церковного проповідника. А в 1609-му сам виділив на розвиток школи при кафедральному соборі 2500 злотих. Уніатський єпископ Бенедикт Корсак-Глинський передав ченцям-василіанам школу у розпорядження, після того як поселив їх у місті; на цю справу він подарував 8400 злотих. Єпископ Лев Зеленський на школу виділив 10 000 злотих. Освітою у Володимирі опікувався також король Август ІІІ: за його привілеєм у 1746 році василіанам дозволено було відкрити у місті власну школу. Школа отримала статус колегіуму (середній навчальний заклад); тут вивчали математику, хімію, природознавство, сільське господарство, латинську, польську, англійську, німецьку, французьку мови. В історичних джерелах збереглися імена ректорів — зазвичай це були духовні особи: ігумен Зимненського монастиря й доктор богослов’я Маркіян Кульчицький, архімандрит Дерманського монастиря Януарій Огуркевич, Холмський єпископ Порфирій Важинський. У різні роки колегіум мав від 300 до 600 учнів — це був один із найбільших навчальних закладів такого типу на той час. Навчалися тут переважно сини шляхти й уніатського духовенства. Освіту у василіанському колегіумі здобув, зокрема, богослов і письменник Феофан Прокопович. Він розпочав навчання тут 1698 року, після завершення колегіуму у Києві, а згодом і сам викладав у Володимирі. Інший знаменитий випускник колегіуму (а потім — Вільнюського університету) — це Стефан Стубелевич, фізик, винахідник електрофорезу. У 1787 році Володимир відвідав король Станіслав Понятовський та, поміж іншого, дарував колегіуму право монополії на утримання аптек, що було надзвичайно прибутковою справою. Після польського повстання 1831 року навчальний заклад припинив діяльність.

Світові війни

Уже в новітні часи, 1915 року, українську школу у Володимирі створили січові стрільці. 1918-го в місті сформувалася дивізія сірожупанників — Шоста січова стрілецька дивізія армії УНР. За умовами Ризького мирного договору, укладеного 1921 року, місто увійшло до складу Польщі, та після радянської окупації 1939 року потрапило до СРСР. У Володимирі народився Агатангел Кримський — фундатор орієнталістики в науці України, автор низки праць з філології, сходознавства, історії та культури Сходу, викладач східних мов, письменник, перекладач, етнограф і фольклорист.

Авторка: Оксана Сморжевська