Олександр Архипенко

1884 рік Перша історія української літератури 19 березня 1885 року – 20 березня 1885 року Наталія Кобринська 30 травня 1887 року – 25 лютого 1964  року Олександр Архипенко ХІХ століття Політична фаза національного руху 1890 рік Виникає РУРП

Про особистість Пов’язані матеріали Галерея Відео Література

Пов’язані особистості

Олександр Архипенко

Діяльність: Культура, Скульптура
Дата народження: 30 травня 1887 року
Дата смерті: 25 лютого 1964  року
Навігатор: Світові війни

Український скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об’єднання митців-українців в Америці та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Один із основоположників кубізму в скульптурі, почесний член Об’єднання митців-українців в Америці.

Юнаком Олександр Архипенко навчався в Київському художньому училищі разом з Олександрою Екстер, Абрамом Маневичем і Володимиром Бурлюком.

Він дуже рано зрозумів, які експресивні можливості має порожнеча, як важливо навколо отворів організувати образ. Уявна порожняста форма, композиційний

інтервал, пауза (те, що в музиці звуть білим звуком), додає скульптурам нового виміру, повітряності — як вікна і двері архітектурі.

Кубофутуризм Архипенка у 1910-х роках — кутаста динаміка нескінченного обертання. Форми його витворів лише силкуються стати правильними, стабільними, вони ще не деталізовані, первісні. «Жіноча постать», створена 1914-го, наче збирається з окремих геометричних фрагментів: у певному сенсі вона «постає» на наших очах.

Як і в Пабло Пікассо, в Архипенка сучасність органічно поєдналася з архаїкою: він часто згадував народних майстрів і непомильний смак, із яким вони розмальовують іграшки й керамічний посуд, різьбу іконостасів чи весільні скрині. Скульптор зважився на те, від чого стримувалися європейські різьбярі протягом багатьох століть: укрив веселковими кольорами площини своїх скульптур, додавши динаміки й радості їхнім рухливим формам. «П’єро-карусель» (1913), збудований за законами дійової рівноваги, виблискує усіма кольорами спектру — небесним, вогненним, рослинно-зеленим.

1921 року, остаточно виїхавши за кордон, Архипенко заснував власну Школу мистецтв у Берліні, 1924-го відкрив у Нью-Йорку школу пластики, згодом викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв і в університеті Канзас-Сіті. Він приніс на Захід дух наївності та простоти, зачарованість чистими стихіями: руху, води, вогню. Зрештою, в історії мистецтв його приваблювали насамперед вогняні періоди: палений керамічний неоліт, Греція доби вулканічного Лаокоона, сонцепоклонний Єгипет, полум’яна готика й бароко, тепле чуттєве рококо — і ніколи не вдоволена собою академічна незворушність.

Автори: Дмитро Горбачов, Ірина Магдиш, Андрій Тараненко