Барокова книжкова графіка

Уже перші книговидавці, починаючи з Івана Федорова, прагнули прикрасити свої творіння ілюстраціями. До найвідоміших граверів доби належать майстер Ілля, котрий втілював задуми Петра Могили, Олександр і Леонтій Тарасевичі та Іван Щирський — митці часів мазепинського бароко. 

Зміна технології

У ранньомодерну добу змінилися технології книговидання: разом із поширенням друкарства з’явилася й можливість багатотиражних ілюстрацій. Утім, творці книжкової ілюстрації — гравери — були, як і мініатюристи в рукописну епоху, скоріш митцями, ніж ремісниками. Декрет львівського магістрату 1597 року наголошує на шляхетності малярського мистецтва, «яке через наслідування натури служить релігії і є радше ділом духа, ніж рук людських». 

Уже перші книговидавці, починаючи з Івана Федорова, прагнули прикрасити свої творіння ілюстраціями. Через технічні труднощі гравюри та декоративні елементи — заставки, кінцівки — могли мати довге книжкове життя. Скажімо, друкарні у Львові, Острозі й Києві ще тривалий час використовували без змін заставки, кінцівки й ініціальні літери з «Апостола» Івана Федорова (Львів, 1574), а гравюри майстра Іллі з Києво-Печерського патерика 1661 року використані й наступних виданнях до кінця XVII століття. 

Авторство

Часом під своїми творами українські гравери ставили дату й монограму або повністю вписували ім’я — завдяки цьому ми знаємо їх нині. До найвідоміших граверів доби належать майстер Ілля, котрий втілював задуми Петра Могили, Олександр і Леонтій Тарасевичі та Іван Щирський — митці часів мазепинського бароко. 

Дехто з граверів, як-от Олександр Тарасевич, встиг сформувати свою школу. Тарасевич мав чимало учнів і володів бібліотекою мистецьких книг і альбомів, за якими вчилися малювати його наступники. Найбільше в бібліотеці майстра було гравюр аугсбурзьких художників, зокрема Альбрехта Дюрера. По смерті Тарасевича його бібліотека перейшла у власність Києво-Печерської лаври та вплинула на подальшу мистецьку освіту в Україні. 

Збереглися до наших днів і студійні альбоми учнів Лаврської майстерні — кушбушки з ескізами, виконаними тушшю та олівцем. 

Деякі українські гравери писали також ікони і портрети-парсуни. Наприклад, Григорій Левицький, працюючи при Лаврській друкарні гравером, брав участь у розписі Андріївської церкви в Києві. 

Обличчя книжки

Великої ваги в оформленні книжок українські майстри надавали титульному аркушеві — так званій форті, обличчю книжки. Форту оздоблювали гравюрами, мініатюрами й символічними композиціями, що віддзеркалювали зміст книжки. Приміром, у «Требнику», що вийшов 1646 року в Лаврській друкарні, на форті вміщено біля двадцяти мініатюр, які розповідають про таїнства християнської церкви та православні свята. 

Вхідні гравюри книг (форти й фронтиспіси) нерідко оформлювали у вигляді арок — наче вхід до величного палацу знання, яким уявляли книгу. Ще один варіант — дерево життя. Майстер Ілля в оформленні форти «Великого Требника» зобразив дерево життя у вигляді голгофського хреста, який розквітнув життєдайними плодами — сімома таїнствами. З дерев’яного хреста, на якому розіп’ятий Спаситель, виростають розмаїті гілки з листям і квіти: лавр, акант, пальма, виноград, волошки, ромашки, лілеї. Ці рослини втілюють земне життя, а самі таїнства зображені в колах-соняшниках. У сьомому колі, що має вигляд сонця з голубом посередині, зображено хрещення. За задумом ініціатора видання Петра Могили, це мало втілювати ідею про незбагненність священних дій, які пов’язують людське життя з Богом. 

Традиція і новаторство

Заставки й кінцівки перших стародруків кінця XVI — початку XVII століть за стилістикою ще пов’язані з рукописними книгами. Орнамент плетениці, яким оздоблювали рукописні книги, перейшов і в друковані видання. Водночас заставки і кінцівки в українських стародруках оздоблювали пишним рослинним орнаментом, зі стилізованим листям, квітами, гронами винограду, що мали релігійну символіку. Ще одна зміна — всередину заставок майстри додають портрети святих і сюжетні композиції. 

Мініатюри рукописного Євангелія із села Грімне на Львівщині, переписаного в 1602 році, уже демонструють перші барокові риси — у деталях інтер’єру, зокрема крісел, на яких сидять євангелісти. В образах євангелістів художник передає реалістичні риси сучасників, відходячи від середньовічної традиції різких контрастних ліній. 

Натомість гравюри першого ілюстрованого видання Лаврської друкарні в Києві — «Анфологіона» (1619) — засвідчують консервативне ставлення. Видання ілюстроване переважно зображенням дванадесятих свят — найпоширеніших сюжетів у варіантах попередніх століть. Подібно і у виданні «Тріодь пісна» (1627) вміщено великий цикл ксилогравюр на прославлення Богородиці, що виконані у традиційній манері. «Тріодь пісна» виділялась оформленням: це була найбагатше ілюстрована книга з усіх, що вийшли в Україні в першій половині XVII століття (125 ілюстрацій із 84 дощок). У передмові до видання Памво Беринда підкреслює, що книжка «майстерно оздоблена малярськими зображеннями, більшість із яких беруть початок і мають підтвердження ще в давніх отцівських рукописах». Ця свідома настанова на консерватизм відображала давнє гасло, що поширилося в часи Великого князівства Литовського: «Ми старини не рушаємо, а новини не уводимо». 

А от гравюри в панегірику Касіяна Саковича «Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича Сагайдачного» (1622) із зображенням гетьмана верхи, сценою штурму Кафи й емблемою Війська Запорізького вказують на майстра, близького до народної течії.

Наступне видання друкарні Києво-Печерської лаври — «Бесіди Іоанна Златоуста» — ілюстровані вже серією гравюр за німецькими зразками, в основі яких лежать апокаліптичні гравюри Альбрехта Дюрера. Готуючи гравюри до Київської Біблії, яку задумав видати Петро Могила, майстер Ілля орієнтувався на Біблію Піскатора, що вийшла в друкарні нідерландського видавця Ніколауса Вісхера. 

Зрештою, залежно від концепції видання видавці обирали стиль, орієнтуючись на книжну архаїчну, народну чи новаторську західноєвропейську естетику.

Авторка: Ольга Петренко-Цеунова