Проблема діяльності Української Повстанської Армії та збройного підпілля Організації Українських Націоналістів бандерівського спрямування в західних областях УРСР повоєнного часу ще не знайшла повного та об’єктивного висвітлення в історичній літературі.
Комуністична історіографія (і радянська, і польська, й інших країн колишнього соціалістичного табору) зображувала український повстанський і підпільний рух як політичний бандитизм, породження класового опору української «буржуазії» та «куркульства» соціалістичним перетворенням, явище, інспіроване західними спецслужбами. Комуністичні історики часто змагались лише у ступені лайливої епітології на адресу українських «буржуазних» націоналістів. Разом з тим варто визнати, що їхні праці становлять певну фактологічну цінність. У свою чергу для української діаспорної історіографії є характерними ідеалізація та героїзація діяльності ОУН—УПА, гіперболізування масштабів антирадянського збройного руху Опору у західних областях України. Матеріали багатотомного «Літопису УПА» також не дають змоги відтворити правдиву картину повстанського руху в 1945-1946 рр. Вони ґрунтуються на зарубіжних архівах, різноманітних періодичних виданнях ОУН—УПА, себто ретроспектують події однобічно. Поряд з тим на Заході з’явилися перші справді наукові дослідження.
Після виникнення Української незалежної держави історики отримали змогу повноцінно та цілісно відтворити картину подій у другій половині 40-х – на початку 50-х років. В Україні вийшли роботи Ю. Киричука, О. Вагана, І. Біласа, Г. Дем’яна, П. Дужого. Проте дані публікації виконані у діаспорній традиції, перебувають під впливом її загальноприйнятих схем і штампів, значною мірою написані в публіцистичному стилі.
Окремі історики продовжують дотримуватись комуністичних догм і стереотипів. До їх числа слід віднести українського історика з Канади В. Поліщука. Його праці сповнені різноманітних інсинуацій на адресу ОУН—УПА та безпідставних перекручень фактів, які стосуються форм і методів діяльності українського підпільного та повстанського руху.
Низка нових праць з’явилася у польській історичній науці. Загалом польська історіографія відійшла від ідеологічно заангажованих схем. Єдиним винятком є робота Е. Пруса, написана в українофобському дусі. Дослідження Г. Мотики та Р. Внука відтворює діяльність ОУН на українських землях Польщі, тому бандерівський повстанський рух у західних областях УРСР висвітлено схематично і фрагментарно.
У даній розвідці здійснено спробу охарактеризувати діяльність оунівського підпілля та збройних формувань УПА від завершення Другої світової війни до кінця 1946 р. Хронологічні рамки статті зумовлені тим, що саме у цей період бандерівці вели відкриту партизанську війну. Лише з кінця 1946 р. УПА та ОУН перейшли до підпільних, суто конспіративних видів боротьби.
Стаття була опублікована в часописі «Україна модерна».
