Питання так званої «пацифікації» та ставлення до неї такої особистости як митрополит Шептицький стосується дуже серйозних проблем історії східноевропейського реґіону міжвоєнного періоду.
Митрополит Греко-Католицької Церкви опинився в епіцентрі цієї трагічної і складної події та став для української спільноти символом надії на справедливість; його голос привертав увагу міжнародної громадськости та Апостольського престолу. Коли влітку 1930 р. Галичиною прокотилася зааранжована членами ОУН, переважно студентською та учнівською молоддю, хвиля саботажних акцій, котрі найчастіше відбувалися у вигляді підпалів майна, сільськогосподарського майна, скирт зібраного збіжжя, польська преса, особливо народно-демократичного спрямування, почала звинувачувати митрополита А. Шептицького в організації підпалів та саботажів або щонайменше в заохоченні до саботажних дій. Такі безглузді твердження не на жарт стривожили нунціятуру в Варшаві, секретар котрої (Карло Колі) повідомив про це державний секретаріят Римської курії 10 жовтня 1930 р. Ватиканський дипломат передусім звертав увагу державного секретаря на те, що значно збільшилася кількість підпалів і саботажних актів в основному в Галичині, але й в інших реґіонах Польщі також.
Стаття була опублікована в часописі «Україна модерна».
