Часострічка

У Регенсбург, до двору Людовика Благочестивого, прибуло візантійське посольство, разом з яким подорожували люди, які називали себе «рос», а свого володаря — «каганом»; вважають, що це найраніша достеменна згадка про русів.

Руси вперше напали на столицю Візантії, Константинополь, із моря, пограбували околиці міста й повернулися назад. Район середнього Дніпра ще не був опанований русами, тому ймовірно, що ця флотилія прийшла з боку Хозарії, із Приазов’я, звичним тоді Волзьким або Донським шляхом.

Наприкінці ІХ — на початку Х століття руси опанували стратегічні пункти на Середньому Дніпрі й у нижній течії Десни. Головною їхньою базою став Київ. Засноване близько 880-х років припортове поселення за століття переросте у велике місто, і вже в середині Х століття Київ буде відомим у писемних джерелах.

Першим історичним лідером дніпровських русів був Олег (Helgi), який уклав договір із візантійцями 911 року. Власне, цей документ і став єдиною датованою згадкою з Олегового життя.

Перший достовірно відомий напад на Візантію, пов’язаний саме з київськими русами, стався 941 року, коли флотилія руських човнів з’явилася під стінами візантійської столиці. Нападників, однак, відігнали, налякали й частково знищили «грецьким вогнем». Візантійські й латинські джерела Х століття приписують похід 941 року Ігорю (Inger), і це найбільш рання достовірна датована згадка про нього.

Другий договір Візантії з дніпровськими русами був укладений за правління Ігоря. Документ згадує також десятки інших знатних русів, зокрема Ігоревих племінників Акуна і Ігоря та його дружину Ольгу (Helga).

Ольга очолила київських русів після загибелі свого чоловіка. У цьому статусі вона здійснила дипломатичну подорож до Константинополя за імператора Костянтина Багрянородного. Під час візиту вона охрестилася під іменем Олена і стала першою відомою очільницею русів, що прийняла християнство.

Ольна першою з правителів спробувала встановити в Києві церковну організацію. 959 року вона відрядила посольство до німецького короля (майбутнього імператора) Оттона І із проханням надіслати єпископа. 962 року до русів прибув єпископ Адальберт, але з невідомих причин місія не вдалася, а сам Адальберт ледь повернувся живим.

Імператор Никифор Фока залучив військо Святослава для удару по Болгарському царству, що дошкуляло імперії. Утім, після перемоги над болгарами руський володар, усупереч сподіванням греків, не відступив додому, а залишився на Дунаї й продовжив наступ — уже на Візантію.

Руси перебували на Дунаї три роки, поки новий імператор Іоанн Цимісхій не завдав їм серйозних втрат і змусив покинути ці землі. У липні 971 року було укладено договір, що дійшов до нас у складі «Повісті временних літ». Його зміст полягав у відмові Святослава від претензій на Дунай і гарантії миру й ненападу на кримські володіння імперії.

Приблизно 987 року візантійські імператори звернулися до Володимира по військову допомогу. Захопивши Херсон у Криму, він міг вести переговори з позиції сильного і здобув те, що доти не вдавалося навіть європейським християнським володарям — одруження з багрянородною царівною. Імператори конче потребували підтримки Володимирових військ, тому згодилися на умови руського вождя, а той прийняв хрещення як переможець. Після шлюбу з Анною Володимир віддав Херсон назад грекам і повернувся до Києва.