Ізборник Святослава

Терміном «ізборник» у сучасній науковій літературі позначають рукописні збірники руського періоду, що містять уривки з релігійних і світських текстів. Найвідоміша пам’ятка такого типу — Ізборник Святослава, створений 1073 року.

Замовником цього унікального кодексу був чернігівський, а згодом київський князь Святослав Ярославич, син Ярослава Мудрого. Він, звично для осіб із панівних родів, велику увагу приділяв культурному життю, зокрема сакральному будівництву: наприклад, був фундатором київського монастиря святого Симеона та Успенського собору Києво-Печерської лаври. Також при дворі Святослава Ярославича існувала велика бібліотека. Не дивно, що князь забажав доповнити її створеним спеціально під власні потреби й зацікавлення рукописом.

Ізборник — це не оригінальний твір руської письменності. Аналізуючи текст, дослідники виявили чимало слів болгарського походження, тож дійшли висновку, що його переписували з болгарського протографа. Окрім того, у тексті є згадка болгарського царя Симеона І Великого (893–927) та звернення до нього. Своєю чергою, болгарський ізборник був списаний з грецького оригіналу, створеного у ІХ або Х столітті. Автор руського перекладу — диякон Іоаном — умістив наприкінці тексту припис зі згадкою про себе.

Зміст рукопису такий різноманітний, що його цілком можна назвати своєрідною енциклопедією. Тут містяться твори Івана Золотоустого, Атанасія Синаїта, Кирила Александрійського, Івана Дамаскина, Максима Сповідника тощо — загалом близько чотирьохсот статей, у яких християнські догмати тематично поєднуються зі світськими творами, доповнюючи і продовжуючи одне одного. 

Окремо варто знадати про Ізборник як пам’ятку книжкового й образотворчого мистецтва. Текст збірника виконаний охайним уставним письмом. Рукопис містить десять мініатюр, виконаних у незвичайному стилі, що поєднує візантійську й руську іконописні традиції. Найбільше уваги дослідники й мистецтвознавці звертають на мініатюру, що зображає князя Святослава Ярославича із княгинею та синами: Глібом, Олегом, Давидом, Романом і Ярославом. Манускрипт прикрашений малюнками птахів, звірів, фантастичних істот, зображеннями знаків зодіаку. Кольорова гама Ізборника наслідує тони пейзажів Київщини та Чернігівщини, якими, поза сумнівом, ще тисячоліття тому надихалися митці.

Існує ще один Ізборник, створений 1076 року. Його іноді теж іменують Святославовим, однак навряд чи для цього є підстави: відмінності у виконанні обох збірників доволі суттєві, і сумнівно, що замовником другого рукопису був саме князь. Пізніший Ізборник менший за форматом, має значно скромніше художнє оздоблення (лише кілька простих заставок) та інші ініціальні літери. Він також відрізняється за змістом: уривки, очевидно списані з руського попередника, поєднані тут із текстами, перекладеними безпосередньо з грецької. Утім, Ізборник 1076 року залишається надзвичайно цінною пам’яткою для мовознавців, адже в ньому чимало слів південноруської говірки, котра згодом лягла в основу сучасної української мови.

На жаль, українські науковці зараз не мають доступу до Ізборників — обидва рукописи перебувають на російській території. 

Авторка: Анастасія Боцвінок