Дитинство
Мій шлях до вивчення та популяризації біографій почався з кількох книжок, які в дитинстві випадково потрапили мені до рук. Серед них був томик Джека Лондона з його відомими ідеями про те, що людина здатна на значно більше, ніж здається на перший погляд, і тексти Марка Твена з його не менш відомими дитячими героями, які, серед іншого, розповідали про американське суспільство ХІХ століття.
Навчаючись у школі, де з вікна можна було вгледіти будинок знаменитого на весь світ Сергія Панкеєва — Людини-вовка — та козацькі хрести на цвинтарі, я ще більше зацікавився історією та зрештою потрапив на історичний факультет університету, названого іменем першого з-поміж українців нобелівського лауреата — Іллі Мечникова. Пишучи курсові роботи, я націлювався на наймасштабніші теми, які допомогли б розуміти проблеми українського суспільства в минулому і в сучасності. А що може бути впливовішим за політичну думку і її носіїв?
Наукові дослідження
Так у студентських дослідженнях я прийшов до найвидатнішого українського публіциста ХХ століття — Дмитра Донцова. Його діяльність і тексти — це не шаблоні кілька рядків, які можна знайти в підручниках історії, а велетенський рій ідей і постулатів щодо кожної з проблем українців: від політики й історії до культури й мистецтва. Але головна річ у тім, що Донцов як ніхто зміг проаналізувати нікчемність імперії, яка й сьогодні прагне вчинити геноцид українців. Ідеї, гасла й тексти цього мислителя надихали цілі покоління українців минулого до боротьби за свободу та власну ідентичність — і надихають досі. Уже тоді я усвідомив значення суспільно-політичної діяльності окремої постаті та здивувався, чому Донцов і подібні постаті такі маловідомі. Адже «на їхніх плечах» ми могли би прогресувати значно швидше. Звісно, відповідь криється в роках цензури — та водночас і в інтелектуальних лінощах.
Тож наступні мої серйозні дослідження стосуватися так само важливих, але маловідомих українців, незнання про яких робить нас слабшими й біднішими. Кожен видатний українець зробив внесок, певний свій «пазл» у розвиток нашої культури й держави. Не знати автора цього «пазлу» не лише несправедливо — це ще й викривлює наше розуміння світу. А процес дослідження видатних попередників — це завжди захопливий пошук, що веде до розуміння цілого покоління й епохи.
Дисертацію «Іван Львович Липа в українському національному русі» я захистив 2016 року. У цій праці та в монографії на її базі йдеться про політичного діяча, літератора й лікаря, який стояв біля витоків самостійницького руху в Наддніпрянщині, очоливши «Братерство тарасівців». Говорячи про Липу-старшого, я дотично дослідив і деякі аспекти діяльності його сина Юрія Липи, який став найвідомішим українським геополітиком: його праці неперевершені в питаннях можливої економічної платформи навколо України («Чорноморська доктрина») та щодо основних інструментів перемоги на основним ворогом українців («Розподіл росії»).
2020 року вийшло «Листування Івана Липи», яку я підготував до друку, — унікальне джерело, яке фіксує спілкування лікаря-українця з однодумцями на політичні, культурні та літературні теми.
Я також записав і впорядкував для книжкового видання «Ми знову здобули державність» (2021) спогади Володимира Крижанівського — першого посла незалежної України до росії. У них збережені цінні свідчення про настрої московитів щодо українців ще на зорі нашої незалежності.
Уже маючи за плечима викладацький досвід, я долучився до науково-дослідницької діяльності в Інституті біографічних досліджень НБУВ, де значно краще познайомився з теорією біографічних студій та у співпраці з колегами реалізовув Всеукраїнський бібліотечний «Біографічний рейтинг» (2017–2020), покликаний підсвічувати проблеми галузі та відзначати її успіхи.
Цей досвід став у пригоді й на наступній роботі — науково-педагогічній: від 2019 року я викладаю в Київському університеті імені Бориса Грінченка, де запровадив біографічний конкурс для молоді «Борис Грінченко — лідер українства» й разом із колегами започаткував першу в Україні міждисциплінарну програму «Біографістика і текстологія». Мета програми — формувати фахівців, які не тільки розвиватимуть українську біографістику, а й готуватимуть до публікації біографічні тексти, яких поки що дуже мало в наших бібліотеках.
Маючи значний досвід біографічних досліджень і теорії, я читав гостьовий курс із біографістики для магістратів НАУКМа (2023) і лекцію «Як писати біографію» на платформі «Літосвіта».
Нині я працюю над двома проєктами інтерв’ю, які також сприяють поширенню біографічних знань: ідеться про популяризаторські спецпроєкти Українського кризового медіа-центру «Навколо книги» і «Навколо постаті», у межах яких відбулося вже понад сто розмов із різними авторами й дослідниками.
Основні праці
- Іван Львович Липа в українському національному русі: лікар, письменник, тарасівець (монографія, 2017)
- Іван та Юрій Липи (у співавторстві зі С. Кучеренко, 2016, 2019)
- Листування Івана Липи (1892–1922) (упорядкування, 2020)
- Ми знову здобули державність. Спогади першого посла незалежної України в Росії В. Крижанівського (упорядник і редактор, 2021)
- Михайло Комаров (серія «Знамениті українці», 2021)
Прозові книги
- Злочинний порятунок (2017)
- Прокляття інших (2020)
- Під прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка (2024)
Громадські ініціативи
- Співорганізатор Всеукраїнського біографічного рейтингу (2017–2019)
- Ініціатор урочистих подій до ювілеїв Б. Грінченка, М. Комарова, І. Липи
- Автор культурно-освітніх проєктів для молоді, зокрема конкурсу «Борис Грінченко — Лідер Українства»
- Очільник Благодійного Фонду імені Івана та Юрія Липів;
- Член Асоціації викладачів громадянської освіти.
Нагороди та відзнаки
- Лауреат літературних конкурсів ім. Мартовича, ім. Тютюнника, «Новела по-українськи», «Мій Шевченко», «Бесарабські діалоги»;
- Дипломант конкурсу історичних оповідань «Про минуле».
Контакти і профілі
Google Scholar · ORCID
Публіцистика в журналі «Український Тиждень».