Бучацький замок

Серед пишної архітектури, розкинутої на пагорбах над Стрипою, руїни Бучацького замку здаються сиротливими. Та колись ця фортеця була невід’ємною частиною міського простору. Пізньосередньовічний Бучач лежав на Волоському шляху, яким татари гнали українських бранців в ясир. Ще літописні господарі міста, литовські магнати Бучацькі, попіклувалися про фортифікації. Не відомо, коли з’явилися перші дерев’яно-земляні укріплення. До XIV–XV століть належать знайдені археологами готичні деталі порталу — можливо, церковного. Усе інше — стіни завтовшки 3,5 метра, залишки башт, руїни ренесансного палацу — походить уже з XVI століття. До XVII століття замок не раз руйнували та відбудовували; були часи, коли на його подвір’ї навіть містився фонтан. Із початку XVII століття Бучачем володіли Потоцькі. Дружина Стефана Потоцького Марія Могилянка, сестра Петра Могили, особливо опікувалась замком: розширила південну частину, збудувала великі напівкруглі бастеї з сходу та заходу.

На мурах збереглися кам‘яні опори, які використовували для дерев’яних машин для стрільби. Бійниці пристосовані для ведення перехресного обстрілу, на верхніх ярусах були дерев’яні бойові галереї. Найдавніша архітектурна пам’ятка міста, звісно, має і легенду про підземний хід, що вів уздовж річки за місто. Переказують, ніби він був таким високим і широким, що Потоцькі ним їздили каретою. Коли 1672 року замок взяли в облогу турки, Ян Потоцький перебував десь у справах, тож обороною — за легендою — керувала його дружина Тереза.

Дізнавшись, що твердиню захищає жінка, яничари зняли облогу. Та за чотири роки повернулися й таки зруйнували фортецю. Цікава тоді склалася ситуація: кордон між Портою та Польщею пройшов по Стрипі, розділивши місто навпіл. Східна частина дісталася туркам, західна — полякам. Джерела середини XVIII століття згадують укріплення в Бучачі як покинуті та занедбані. За Австро-Угорщини було розібрано оборонні мури, а каміння продано як будівельний матеріал.

Авторка: Ірина Пустиннікова