Українські різдвяні традиції

Кажуть, кожному очікуванню потрібні свої «зазубринки», які наповнять його додатковим змістом, поділять довгий шлях на дрібніші відрізки. Іще кажуть, що у вічності час не мав би сенсу, зокрема тому, що очікування там завершиться, а любов триватиме.

Різдвяний піст

Осмислене чекання Різдва має чимало традицій. Скажімо, у церквах східного стилю дотримуються різдвяного посту: це період приготування, коли, виявляючи стриманість у їжі й розвагах, християни готують свої серця до Різдва через покаяння та молитву.

Дотримуватися різдвяного посту почали ще від IV століття. Спершу різдвяний піст тривав сім днів. Але на соборі 1166 року, що відбувся за Константинопольського патріарха Луки та візантійського імператора Мануїла, було ухвалено рішення про сорокаденний піст перед Різдвом. Число 40 має свій символізм: сорок років євреї ходили пустелею під проводом Мойсея; сорок діб Ісус постив у пустелі перед тим, як розпочати Своє служіння; а після воскресіння Він сорок днів з’являвся учням — аж до Вознесіння. 

У цей час віруючі не вживають продуктів тваринного походження. В окремі дні, щоправда, дозволено їсти рибу. Основу пісного столу становлять овочі, каші, бобові та гриби, також не можна влаштовувати забави, зокрема весілля. Не схвалюються танці та співи.

Однак основою посту є не зовнішній аскетизм, а приготування власного серця. Це час, коли розваги заступає тиха молитва, запрошення на танці — щире прощення, а співи — лагідність у розмові. Піст перед Різдвом — це можливість відмежуватися від зовнішнього шуму, який відволікає від найважливішого, і зачерпнути повні пригоршні сили й міцної радості, закоріненої в очікуванні Різдва.

Напередодні Різдва заведено дотримуватись і зовсім суворого посту — тобто не їсти геть нічого, аж поки на небі засяє перша зірка. Саме тоді настає Святвечір. 

Свята вечеря

Узагалі, їжа в біблійному тексті відіграє особливу роль. Найтрепетніші новозавітні історії згадують їжу як символ спільності, піклування і навіть чуда: Ісус годує розімлілий від спеки натовп своїх слухачів; Ісус розділяє з учнями останню вечерю; Ісус готує сніданок утомленим учням на березі Тиверіадського озера після воскресіння. 

Свята вечеря також стає уособленням спільності — бо вся родина збирається за одним столом; піклування — страви не подаються порційно, кожному на окрему тарілку, натомість стоять на столі в розписаному глиняному посуді й передаються одне одному з лагідною усмішкою; та очікуванням чуда народження Спасителя.

Це останній день посту, тож усі святвечірні страви готуються з пісних продуктів, без молочних продуктів та м’яса. Страв на столі має бути дванадцять. Це число має свій символізм: 12 місяців у році, 12 племен Ізраїлевих, 12 апостолів.

Обов’язкового переліку страв немає, однак, за традицією, на столі мусить бути кутя, узвар та випічка. Традиційно готують також борщ із вушками або грибну юшку (з білих грибів), вареники з тушкованою капустою або картоплею, голубці, маринованого оселедця, печеного коропа, тушковану квасолю, пампушки, тушковану капусту з грибами, заливну рибу.

Вертеп

Серед символів Різдва є один, який б’є рекорди щодо кількості назв і значень. Мова йде про вертеп. 

Вертеп може мати тільки фігурки зі сцен Різдва: дитятка Ісуса, Діву Марію, Йосифа, трьох царів, — або ж до тисячі й більше фігур у найбільших вертепах. Якщо ці фігури зроблено в людський зріст, до них додають живих вола та осла, часом овець. Вертепи ставлять у розмаїтих місцях: навпроти церкви, на центральних площах, біля муніципалітетів. В Україні вертепи носять від хати до хати колядники. 

Тема вертепу дослівно запліднила сучасну українську культуру. Важко знайти видатну фігуру в українській культурі, яка не написала би бодай однієї статті чи вірша на тему вертепу. Вертеп фігурує в Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Леся Курбаса, Ігоря Калинця, Грицька Чубая, Дмитра Павличка та інших відомих письменників. Не дивно, що за таких умов святкування вертепу стало маніфестацією української ідентичності, особливо в умовах русифікації та совєтизації України. 

Коли українські інтелігенти 1972 року влаштовували вертепи в Києві та Львові, КДБ класифікував це як прояв «націоналістичних настроїв». Одним із перших виявів національного відродження у Львові знов-таки став вуличний вертеп Товариства Лева в січні 1989 року. 

Вертеп досі залишається одним із найбільших і найпопулярніших символів Різдва.

Світло

В Україні є традиція, за якою колядники, крім власне вертепу, носять іще восьмикутну «вифлеємську зірку» — а на Гуцульщині та Бойківщині така зірка й називається «вертепом».

Адже одним із найважливіших символів Різдва від початку було світло. А воно насамперед асоціюється із зіркою над Вифлеємом, що осяяла вбогу яскиню і привела до немовляти Ісуса перших людей, які вклонилися Йому. 

У давній українській традиції на Святвечір на столі запалюють воскову свічку. А за традицією, яку українці набули щойно в минулому столітті, також вмикають миготливу гірлянду на ялинці.

Світло, як стверджує відомий вислів невідомого автора, ніколи не бореться з темрявою, але нівелює її самою своєю присутністю. Різдво не бореться з безнадією — воно просто настає, не залишаючи для неї місця.

Автори: Надійка Гербіш, Ярослав Грицак