Палац Гределів

Історія палацу Гределів

Найвідомішим мисливцем Галичини на початку ХХ століття був король карпатських лісопилок Ріхард Гредель. Резиденція його родини була в Демні, селі-передмісті Сколього в Бескидах. Це південь сучасної Львівщини. Ми сьогодні можемо не знати цього топоніма, а на початку ХХ століття про Демню чули аристократи зі всієї Європи. Хтось, як принци Ганс Луї Льовенштайн, Август Саксен-Кобург-Готський чи герцог дон Мігель ІІ Браганза, вибирався сюди вполювати оленів. Інші ж, як англійська королівська родина Віндзорів, купували тут паркет для Букінгемського палацу. 

Брати Герман, Бернард й Альберт Гределі народилися в середині ХІХ століття в сім’ї єврейського підприємця Цадика Гределя в німецькому місті Фрідберг. Статки Цадик заробив у 1879 році, коли Тиса вийшла з берегів і буквально знесла з лиця землі місто Сегед в Угорщині. З 5723 будинків уціліло 265. Поселення відбудували за кілька років. На всеімперське будівництво Гредель-старший постачав карпатську деревину.

Його сини будували власну промислову імперію у 1870-х у Трансильванії; їхня  деревообробна корпорація «Трансильванська лісова індустріальна компанія» — найбільша у світі — отримала штаб-квартиру в Демні. В околицях запрацювали тартаки, каменоломня, кузня, фабрика скринь, цегельня, механічні майстерні та гідроелектростанція. Довжина складів деревини навколо Демні становила три кілометри. Штат зразково-показового тартака тут налічував тисячу осіб. На рік бескидські тартаки переробляли 300 тисяч кубометрів деревини. 

Усе було обладнане за останнім словом техніки. Відходами пари опалювали службові приміщення. На вершині гори влаштували водозбірник, воду з якого подавали вниз керамічними трубами. За системою стежив лише один робітник. Водопровід працює і сьогодні — і майже не потребував ремонту за всю свою кар’єру. 

Через Бескиди корпорація проклала три лінії вузькоколійки — возити ліс до тартаків. У 1892 році їхня довжина становила всього 13,6 км, а до 1907-го зросла в п’ять разів. На 18-кілометровій ділянці від тартаку в Демні через Свидник до села Тисовця рейки піднімалися на найвищу гору Сколівських Бескидів — Парашку (1270 м). Крім лісу, вузькоколійки перевозили туристів. 

Про те, що ліси треба берегти, а не нещадно експлуатувати, у часи Гределів лише починали здогадуватися. Критика облисілих Карпат у пресі робила свою справу. 1900 року у володіннях Гределів з’явився перший охоронний лісовий округ на 69 гектарів. Барони також створили музей природи в Демні. Одне з джерел у національному природному парку «Сколівські Бескиди» досі називають «Альберт» — Гредель-молодший нібито вилікував його водою виразку шлунку. 

А ще в Гределів були олені. У цьому вони не були піонерами. Першими почали розводити оленів у Бескидах графи Потоцькі наприкінці XVIII століття. Але в карпатських гущавинах тваринам було незатишно. Коли ж запрацювали тартаки, у лісах на зрубищах з’явилися галявини, вкриті ожиною і малиною — і на них потягнулися олені з Угорщини. Перше полювання барони влаштували 1902 року. 

Перша світова війна безжально протопталася імперією Гределів. Палац горів і був частково зруйнований, як і тартаки в Бескидах. Частина оленів, розполохана артилерією, зуміла втекти. Інша стала жертвою військових-браконьєрів. Ешелони з оленячим м’ясом відправляли до Росії. Популяція частково збереглася лише в околицях села Сможе. Щойно фронт дещо відступив, тамтешній лісничий Гальчинський суворо заборонив відстріл оленів. Це був перший природоохоронний наказ у нашій частині Карпат. 

Архітектурні особливості та перетворення замку

Після війни Ріхард Гредель зайнявся відродженням і маєтку, і угідь. Палац він перекрив і значно розбудував — у башточки в центрі фасаду був дах уже іншої форми. Попіклувався про винні підвали, про мисливський будиночок «Бесіда» біля них. Не шкодував барон грошей і на підгодівлю тварин. Він справді любив природу — наскільки здатен її любити хтось із рушницею. Гредель хотів бачити тутешні ліси повними дичини. Відроджувати оленячі стада Ріхарду допомагали угорець Геза Робоз, який був управителем баронського маєтку, і лісовий інспектор, інженер Юліуш Мізьолек. Останній мав у підпорядкуванні бригаду працівників — «гайових». 

Перед Першою світовою війною в шлюбних іграх на околицях Сколе брали участь близько 550 самців-оленів, а всього популяція налічувала близько чотири тисячі звірів. У 1921 році нарахували лише 97 самців. 1932 року тут було вже три тисячі оленів і косуль. Звірів на рік дозволяли відстрілювати не більше ніж 25.

Ліси поділили на шість районів однакової площі. У кожному звели комфортну колибу — з кухнею, туалетом і підвалом. Спеціальна система сповіщень, вмонтована в стіни, давала знати, коли до колиби наближався звір. Серед дерев проклали мережу стежин — задля деяких навіть довбали скелі. У хащах був телефонний зв’язок: мисливці із засідок могли потелефонувати колегам у колибі. 

Як усі амбітні нувориші, Гределі любили водитися з блакитною кров’ю. Були знайомі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Увесь місцевий бомонд прибув у Демню на весілля спадкоємця промислової імперії Ріхарда Гределя із Валерією Грезінгер. Щороку до Демні на полювання приїжджало все численне сімейство Гределів з гостями. Сколе преса називала «європейською Меккою мисливців». 

У Гределів був власний оркестр із 36 музикантів. Свій широкий репертуар оркестранти виконували не лише на святах, а й під час полювань. 

Неподалік винного льоху баронів стояв уже згаданий мисливський будиночок «Бесіда». Ще один збудували на Зелеміні біля Тухлі. Увесь цей антураж: ріжки, зграї гончаків, єгері — був потрібний для чергового опудала оленя чи кабана для мисливської виставки. М’ясо вбитих тварин продавали робітникам за копійки. Натомість шкура рисі й величезні оленячі роги здобули премію на мисливській виставці в Берліні 1909 року. 

Усіх, хто приїздив у Сколе до баронів, розміщували в комфортних кімнатах палацу. До послуг гостей були бібліотека, кінопокази, симфонічні концерти й театральні вистави. Стіни палацу були завішені мисливськими трофеями, у залах стояли випотрошені таксидермістами опудала рідкісних чорних вовків і диких котів. 

З полювання барон робив справжнє свято. Добірне аристократичне товариство і щедрі на звірів ліси — ці два чинники прославили мисливські виїзди Гределів на всю Центральну Європу. Хто лиш не приїздив сюди «на звіра»! Князь Cан-Донато Елім Демидов убив дев’ять оленів за один раз. У вересні 1937 року в маєтку баронів гостював онук імператора Франца Йосифа принц Отто Ернст Хюго Віндіш-Грац, який після карпатського полювання позував із оленячим черепом фотографу Володимиру Пухальському. У жовтні 1938 року з оленячими головами стояли вже граф Йоган Пауль Лімбурґ-Стірум і барони Віктор Кенігсвартер і Георг Ульман.

Використання замку та сучасний стан 

Усе скінчилося у вересні 1939 року. Ріхард потрапив до концтабору, але зумів вижити. Палацовий парк, наповнений екзотичними рослинами, здичавів. Колись тут була оранжерея, де садівник Кароль Сідлецький вирощував квіти не лише для резиденції, а й для міського парку в Сколе. Коли почалася Друга світова війна, садівник поїхав за господарем до Австрії. У вересні 1939 року в палаці розмістився НКВС — Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР. Війна ненадовго вибила чекістів з баронських покоїв, але вони повернулися знову 1944 року — і лишилися до 1948-го. У 1941–1944 роках у стінах родового гніздечка Гределів діяв угорський військовий шпиталь. 

Демню приєднали до Сколього. З повоєнного часу й аж до 2020 року в колишньому мисливському раю була розташована школа-інтернат. Оленів у Бескидах зараз удвічі менше, ніж за Ріхарда Гределя. 2020 року сколівська громада виграла грант у проєкті «Малі міста — великі враження» на облаштування в колишньому баронському необароковому маєтку музею мисливства і візит-центру національного природного парку «Сколівські Бескиди». На початку великої війни в палаці зупинялися біженці. З 2023 року тривають ремонтні роботи.

Авторка: Ірина Пустиннікова