Палац у Новій Чорториї

Історія палацу у Чорториї

Спершу Чортория над Случем була одна, та в ХІХ столітті поселення почало швидко зростати, вибралося на протилежний берег річки, стало таким уже солідним, що його поділили — на Нову і Стару Чорторию. 

Садиба Прушинських-Оржевських (Оревських) розташована в центрі Нової Чорториї, навпроти клубу-магазину — це вулиця Мазепи, 10. Звісно, посеред великого ландшафтного парку. У резиденції вже не одне десятиліття навчаються майбутні аграрії. 

Відомо, що в 1781 році Чорторию придбав бездітний Ігнатій Кордиш. Від нього маєтність успадкувала сестра Францішка, дружина Юзефа Урсина Прушинського. У власності Прушинських село залишалося до 1857 року, коли власники, усі в боргах, продали маєток за 30 тисяч карбованців Оржевським. 

Архітектурні особливості та перетворення замку

Палац з’явився тут на початку ХІХ століття, ще за Прушинських. З того часу мало що збереглося: під час перебудови кінця ХІХ століття споруда отримала той вигляд, який більш-менш непогано зберігся дотепер. Тоді виникли огорожа з гарною брамою з гранітними пілонами, елегантний прибрамний будинок, кілька господарських приміщень. 

Від палацу початку ХІХ століття залишилися тільки деякі частини фасаду й кілька внутрішніх приміщень. Складна будівельна історія споруди позначилася на доволі плутаному плануванні палацу. Знайти стару частину неважко: після реконструкції будинок став двоповерховим, а стара частина так і лишилася одноповерховою. Генерал Петро Оржевський тільки-но в 1897 році цю реконструкцію закінчив — й одразу помер, насолодитися результатом не встиг. Людиною він був непоганою, давав кошти на будівництво школи й лікарні в селі. Його вдова Наталія в Першу світову війну щодня по кілька годин на день працювала в житомирському військовому шпиталі сестрою милосердя. Щоправда, це не вважалося тоді якимось геройством: такий приклад показувала вся аристократія — навіть князівни й княгині допомагали пораненим. Наталія Оржевська, крім того, майже всю війну пробула головою Житомирського товариства Червоного Хреста. 

А в палаці в грудні 1919 року відбулася остання сумна нарада Симона Петлюри з членами уряду й командуванням війська УНР. Крах юної української держави тоді був неминучим. Наступного дня Петлюра виїхав з палацу до Варшави, а напівживою армією поставив керувати Михайла Омеляновича-Павленка. Заступником його був Юрко Тютюнник. 

Кажуть, саме повага селян до княгині Наталії і врятувала маєток у Новій Чорториї від вогню й пограбування. Начебто вона сама в 1920 році віддала палац під сільськогосподарське училище, де навіть викладала німецьку мову. Виселив її з рідних стін Волинський губернський виконком. 

У палаці, модний ще вчора неоренесанс стикається з гостромодним модерном. Фасад, який виходить у парк, взагалі зберіг первинний бароковий вигляд.

Та головне в садибі все ж не фасад. Головне — інтер’єрні цікавинки, які дотривали до нашого часу. Орнаментована підлога, сходи з геральдичним драконом, прикрашені литтям у формі каштанового листя, велетенське дзеркало — скільки пань крутилося тут перед балами, роздивляючись, чи гарно сидить сукня. Далі — сецесійні вітражі. І різьблена дубова стеля. І ще одна стеля, кесонна, з ліпленим фризом із гірлянд у колишньому будуарі (зараз там опудала тварин — пані господарка будуара була б глибоко шокована). І камін тонкої художньої роботи із сірого мармуру з вирізьбленими ангеликами. І кручені спіральні сходи. І… На підлогу ви довго не задивлятиметеся.

До речі, ота кесонна стеля, вкрита орнаментом з рослинними мотивами, настільки нагадує оздоблення стелі в круглій залі палацу в Самчиках, що мимоволі задумуєшся: чи не Самчиками надихалися власники Нової Чорториї? 

Вітражі у дверях маєтку в радянський час просто заляпували фарбою — до цього часу ту фарбу не з усіх скелець вдалося зчистити. 

Використання замку та сучасний стан 

На початку ХХ століття за проєктом архітектора Адріяна Прахова в парку біля палацу виросла церква-усипальня. Нібито її інтер’єр розписував знаменитий художник Михайло Нестеров (його розписи відомі всім, хто бував у київському Володимирському соборі). З тильного боку споруди збереглися сходи в крипту. 

Повний старих дерев парк обіцяє несподіваний «Ах!»: неподалік палацу раптом з’явиться оточений водою круглий острівець, колишня «видова гірка». До острівця веде симпатичний опуклий місток. Альтанка, на жаль, не збереглася. У воді спокійно й поважно плавають качки. Їм байдужа архітектура — вони тут живуть. І не вони одні — на території парку розташовано кілька приватних будинків. Садиба мала чимало господарських приміщень, тож,  якщо котресь зараз надається комусь як житло — нічого страшного.

Авторка: Ірина Пустиннікова