Палац у Роздолі

1722 рік Засновано колегіум у Білгороді, згодом перенесений до Харкова і відомий як Харківський колегіум. 16 травня 1722 року Запровадження Малоросійської колегії близько 1740 року – досі Палац у Роздолі 1740 рік Баал Шем Тов оселяється в Меджибожі 1743 – 1769 Храм Непорочного Зачаття (Городенка)
Палац у Роздолі
Палац у Роздолі

Потрібні багатюща уява й великі знання, щоб уявити хоча б дещицю того, що Україна за останні 100 років втратила назавжди. Як повірити, що якісь суперпровінційні Загінці прикрашали «Святий Iван» Леонардо да Вінчі й «Оголена жінка в хутрі» Рубенса? Де зараз ці колекції, дбайливо примножувані поколіннями власників палаців на Покутті, Поділлі, Волині чи Київщині?

Історія палацу у Роздолі

Пошук слідів знаних колекціонерів — родини Лянцкоронських — неодмінно приведе до Старого Роздолу, містечка на Львівщині.

Стара кута брама вже не першу сотню років охороняє підходи до панського парку на околиці селища. Дарма очікувати тут натовпів туристів: місце маловідоме. Палац, що ховається від траси в парку, навіть не внесений до Державного реєстру національного культурного надбання. Чи є тут на що подивитися?

Є. Екзотичні рослини в парку не вивелися навіть за 85 років безладу. Велетенські сосни й липи могли б чимало розказати про давні часи, але старі дерева лише погойдують гіллям у височині.

Попереду видніється палац у стилі французького відродження, зведений на місці давнього замку XVII століття. Він не раз змінював і власників, і зовнішність, аж нарешті тут оселився граф Кароль-Антоній Лянцкоронський (1848–1933). Саме з його часів фасад галерей прикрашає непогано збережений фриз із медальйонами у формі голів олімпійських богів. Лянцкоронський тридцять років реконструював цей маєток: спочатку роботами керував львівський архітектор Юліан Захаревич, з 1904 року — француз Боке, а завершив справу сілезький майстер Люндвалл у 1908 році.

Від попередніх власників Роздолу графові дісталася велика колекція меблів, зброї і портретів: за часів Жевуських, наприклад, маєток прикрашало не менш ніж 390 робіт художників зі світовим іменем — зокрема, два полотна Рембрандта («Дівчина в рамці» та «Єврейська наречена»). Лянцкоронський поповнював цю колекцію, привозячи з мандрівок Малою Азією — не задля розваги, а з науковими експедиціями — витвори античного мистецтва: не копії — це було б ударом по гідності. Зрештою, його мистецька збірка стала третьою за кількістю експонатів в Австро-Угорщині. 

Також у Роздолі зберігалася велетенська (понад 120 тисяч екземплярів!) колекція фотографій пам’яток мистецтва — переважно з епохи Ренесансу. Світлини були зроблені в найкращих музеях світу: пан Кароль мріяв мати у своїй колекції зображення ледь не всіх світових шедеврів. Із цієї збірки близько 60 тисяч фотографій (половину колекції) граф подарував у 1929 році Польській Бібліотеці. 

Чверть колекції графа була присвячена Сходу й трішки Америці, та більша частина складалася з творів європейського мистецтва. Понад 300 робіт італійців і малих голландців доби Відродження — про таке навіть мріяти бояться найкращі з українських музеїв. Тут були оригінали Мазаччо, Боттічеллі, когось з Брейгелів, Рембрадт і Ян ван Гоєн. Граф колекціонував також посуд, давні східні рукописи, зброю, був нумізматом. 


Архітектурні особливості та перетворення палацу

Після Другої світової війни деякі полотна зі збірок Лянцкоронського (пензля Мазаччо та Учелло) спадкоємці продали до найвідоміших музеїв Європи й США, завдяки чому з’явилися кошти для створення Фонду імені Лянцкоронських. Сама ж колекція розпорошилася — окремі її експонати є в музеях Одеси, Санкт-Петербурга, Відня, Кракова й Варшави. Лише в Дрогобицькому краєзнавчому музеї дві сотні експонатів: давні китайські порцелянові вази, акваріуми, посуд, кілька полотен, копія середньовічного шолому. 

Грудень 2001 року приніс сенсаційну звістку: статуї паркового ансамблю в Старому Роздолі є не пізніми підробками під античність, а справжнісінькими мармуровими шедеврами давніх греків і римлян. Експерти датують знахідки ІІ століттям нашої ери. На поталу ймовірним парковим крадіям такий скарб ніхто залишати не наважився, і римські скульптури поповнили колекцію античних цінностей Львівської галереї мистецтв. Мармуровим людям знадобилася, щоправда, реставрація: комусь бракувало голови, комусь — кінцівок. 

Виявилося також, що фігурку «Путто з дельфіном», яку буквально відібрали на пункті прийому металобрухту (за неї чесно заплатили 24 гривні), відливав учитель Леонардо — Андреа дель Верроккіо. Його надихали античні зразки — саме це, напевно, і привабило графа Лянцкоронського.

Використання палацу та сучасний стан

У маєтку Лянцкоронських довго функціонувала філія одного з Моршинських санаторіїв, тому в кімнатах палацу помітні спроби радянських функціонерів власними силами повторити оформлення панських інтер’єрів: замість мармуру — гіпсова ліпнина, замість затягнутих у шовк стін — «розписи» під трафарет. А колись ці стіни прикрашали роботи Яна Матейка, Артура Ґроттґера і Яцека Мальчевського. 

Марно шукати, де зберігалася величезна книгозбірня графів Лянцкоронських — професійно організоване бібліосховище, що нараховувало 70 тисяч томів. Книги й картини евакуювали до Відня ще в 1914 році, а у 1969 році Кароліна Лянцкоронська помістила їх як депозит у Польську Бібліотеку в Лондоні. 1997 року старенька графиня передала бібліотеку й родинний архів Польській академії наук. 

Після санаторію в маєтку діяв клуб: культурна ватра, вечірні танці, цільове й нецільове використання парку, де на зграйки веселих підлітків з осудом поглядали давні статуї. З тих часів поблизу палацу збереглася бетонно-скляна споруда, через вікна якої можна роздивитися залишки бібліотечного зібрання. Культурна ватра згасла близько 2004 року, коли збитковий санаторій на аукціоні купив киянин Денис Кирилов — за 460 тисяч гривень. Місцеві через рік говорили про це зі стриманою надією: запрацює санаторій — гарантовано з’являться нові робочі місця для жителів містечка, утомлених безробіттям і безгрошів’ям. Не запрацював. 

Усе змінилося у 2023 році. Палац придбала інвестиційна компанія «EFI Group». Новий власник маєтку Ігор Ліскі співпрацює з ініціативою «Спадщина.ua» львів’янки Ганни Гаврилів. Садибу розчистили від хащів, сюди запрошують найкращих фахівців зі збереження спадщини, відновлений палац за кілька років стане або приватною школою, або реабілітаційним центром. А те, що невтомний моторчик Ганни Гаврилів лише на Роздолі не зупиниться, дає надію ще й іншим занедбаним маєткам України. 

Авторка: Ірина Пустиннікова