«Софіївка»

Є чимало палаців, парки яких не збереглися або здичавіли, але ось парк, у котрому не було палацу — і котрий оминути увагою неправильно, бо серед знаті його вважали найкращим. Нам до Умані, на Черкащину. 

«Та повертаючись до “Аркадії”… Я закохана в неї. Нема у світі виду квітів та рослин, яких би там не було. Мені тут подобається! Чи знаєш, що при Твоїх доходах можна мати “Аркадію”, а може, навіть гарніше місце, вже через два роки? Mon ami, чи буде воно у нас? Чи матимемо сад, такий, як цей, в Україні?» — пише в липні 1795 року Софія де Вітт до графа Станіслава Щенсного Потоцького. Вона гостює в маєтку «Аркадія» княгині Гелени Радзивілл, розташованому в селі Неборові неподалік Варшави, — і в мріях бачить сад не гірший за цей у кримських володіннях свого коханого. 

Устояти перед проханням коханої жінки найбагатший польський магнат не може. Софію визнають найкрасивішою жінкою світу, порівнюють з богинею Афродітою. Її бажання для Потоцького — закон. Розвернутися графу було де: він володів територією у півтора мільйона гектарів. Але місце він обрав не в Криму. 

Український аналог «Аркадії» заклали в Умані 1796 року. Сюди звозили сотні видів дерев і чагарників — з Криму, морем через Одесу з Азії. Привозили дорослі клени, пірамідальні тополі, граби, ясени, липи, явори, платани, японські акації. Тут росли банани, білі сосни, турецька ліщина, алеями походжали павичі, була облаштована оранжерея.

Керував роботами Людвіг Метцель. Найперше він узявся влаштувати дорогу від Умані до відомого серед містян джерела в яру. За його планами нижня частина парку мала набути східного характеру, а верхня — наслідувати англійські ландшафтні парки. Метцель найняв близько 800 ремісників і кваліфікованих робітників. Вони ламали й шліфували граніт, насаджували дерева, копали канали. Та лише їхніх зусиль не вистачило би. Над створенням парку працювали 130 тисяч селян з маєтків Потоцького. Вони возили землю й велетенські гранітні брили, довбали в скелях штучні гроти, створювали водоспади й викопали два ставки площею в понад 80 тисяч квадратних метрів — Верхній і розташований нижче на 23 метри Нижній. Верхній часом називали Солодким морем. На ньому був острів Кохання, куди можна було потрапити човнами або поромом. Два плеса каскадами з’єднувала Кам’янка, а спеціальна підземна гідротехнічна споруда постачала водою великий фонтан, який вражав сучасників струменем води, що піднімався на 20 метрів. Щоб човни, якими плавали господарі маєтку та їхні гості, без перешкод потрапляли з Верхнього ставка до Нижнього, збудували спеціальний шлюз. 

У руслі моди на античність парк мав гроти Венери й Аполлона, острів Цирцеї, Єлисейські поля, амфітеатр, численні павільйони й альтанки, Критський лабіринт. На території встановили майже 60 колон, скульптур, привезених з Італії, мармурових бюстів.

17 квітня 1798 року Софія та граф узяли шлюб — спочатку в тульчинському костелі, а потім і в місцевій церкві.

Оптимістичний прогноз Софії про два роки не справдився. У 1802 році парк отримав ім’я: магнат подарував ще не закінчену «Софіївку» дружині на її 42-й день народження. Зберігся опис урочистого відкриття парку, залишений анонімним свідком події: «Увечері, коли гості дивилися на парк, на небі з’явилося сяйво, яке своїм чудовим блакитним світлом осяяло увесь сад; група німф у білосніжних костюмах, осяяна мерехтливими променями веселки, виплила на озеро. Коли вони наблизилися до занурених у воду сходів, усі побачили дванадцять красунь у сріблястому одязі, прикрашеному квітами, з розпущеним волоссям, які тримали в руках вінки. Потім до них приєдналася господиня (Софія) у темно-коричневому соболиному плащі на яскраво-жовтому тлі. Вона підійшла до одного з чоловіків, що сидів у човні, і, подавши йому руку, повела до сходів гавані, до німф. Це був Метцель, зворушений такою увагою. У той час німфи виконували кантату, присвячену творцям саду».

«Софіївка» ще на етапі створення задала моду на ландшафтні парки серед шляхти. Як пише польська історикиня Моніка Рудас-Гродзька, навіть заможні селяни старалися оточити свої хати невеликими «Софіївочками». 

Роботи в Умані тривали до 1805 року, коли Станіслав Щенсний помер. Повністю втілити в життя задумане не вдалося. Спадкоємці графа вважали, що парк спустошує родинну казну, — і відмовилися продовжувати інвестиції. Бо й справді, «Софіївка» обійшлася Потоцькому майже в 15 мільйонів злотих — близько мільярда доларів на сучасні кошти. Ще за його життя парком захоплювалися гості: «Софіївку» називали «островом культури в морі варварства» й «коштовною перлиною, загубленою в дикому степу». 

1834 року російська влада конфіскувала парк в Олександра Потоцького, сина Станіслава Щенсного, за участь в антицарському польському повстанні 1831 року. З 21 квітня 1836 року змінилася й назва: відтоді це був «Царицин сад», подарунок імператриці від Миколи І. 

Парк, утім, продовжували розвивати: у 1841 році з’явилася китайська альтанка, класицистичні павільйони — Флори і Трояндовий, а ще — в’їзна брама з двома сторожками по боках. З алей зникли бюсти Тадеуша Костюшка і князя Юзефа Понятовського: царату не подобалися згадки про зв’язки цього місця з польською історією. У 1859 році парк передали у власність Головного училища садівництва, переведеного в Умань з Одеси. 

Сьогодні «Софіївка» — чи не найвідоміша туристична принада Черкащини. 

Авторка: Ірина Пустиннікова