Бучач

Місто на Тернопільщині, одне з найстаріших на Поділлі. Відоме численними архітектурними пам’ятками, зокрема — роботами скульптора Йогана Ґеорга Пінзеля, який тут мешкав і працював у місті.

Пізнє середньовіччя

Думки істориків про те, коли саме був заснований Бучач, різняться: одні називають 1260-й, інші — 1397 рік, коли зафіксована перша письмова згадка про місто. Відомо, що на цьому місці віддавна було слов’янське поселення, яке входило до складу Галицько-Волинського князівства.

Засновником роду Бучацьких, що протягом двох століть володів містом, вважають магната Міхала Авданєца гербу Абданк. Бучацькі, що збудували в місті замок і спорудили перший католицький храм, володіли ним до кінця XVI століття. Потім власниками міста стали магнати Гольські, а з 1632 року — Потоцькі, яким воно завдячує активною розбудовою і культурним розвитком.

Козацька доба

Бучач, який отримав Магдебурзьке право в 1515 році, протягом століть був важливим форпостом, що захищав Поділля від загрози з двох напрямків: Кримського ханства і Молдавського князівства.

Татари двічі намагалися захопити місто: у 1655 і у 1667 роках; відступаючи вдруге, вони спалили Бучач. 1672 року в місті був підписаний мирний договір між Річчю Посполитою та Османською імперією, за умовами якого Поділля мало перейти під контроль османів. Деякий час Бучацький замок був резиденцією султана Мухаммеда IV, однак турецьке панування не тривало довго — наприкінці 1673 року Ян Собеський переміг османів під Хотином, тож договір втратив силу.

Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, що відвідав місто у 1670-х роках, залишив такий опис: «Місто велике, цікаво розташоване позмінно то на горах, то в долинах, а із західного боку закрите озером. Його оточує камінний мур, тут стоять непогані будинки, три папські (тобто католицькі) костели й руський монастир, де тепер мешкають домініканці. Вірмени теж мають тут свою церкву, а євреї — божницю й гарне окописько, оточене окремим муром і засаджене високими, веселими деревами. Замок збудований із каменю, як і його фортифікації». Та пік містобудування припав на XVIII століття, на період правління Миколи Василя Потоцького — магната, який активно доклався до створення впізнаваного обличчя старого Бучача у стилі пізнього бароко, співпрацюючи з архітекторами Бернардом Меретином і Яном Ґотфрідом Гофманом та скульптором Йоганом Георгом Пінзелем.

Знаменитий і загадковий галицький скульптор не просто брав участь у розбудові Бучача — він узяв тут шлюб, хрестив дітей у місцевому храмі, мав тут майстерню і мешкав у місті, імовірно, до самої смерті. У 2014 році біля міської ратуші встановили пам’ятник Пінзелю, вирізьблений із кремового пісковика.

У 1772 році, після першого поділу Речі Посполитої, Бучач став частиною Габсбургської монархії, а 1783-го імператорським указом був, разом із іншими містами Галичини і Лодомерії, підвищений до рангу міста ІІІ класу, що давало право на власний магістрат — на жаль, архіви магістрату згоріли під час нищівної пожежі 29 липня 1865 року.

Світові війни

У роки Першої світової війни лінія фронту проходила у межиріччі Серету і Стрипи, що тече через Бучач. З 1914 по 1917 роки місто було окуповане російськими військами під командуванням генерала Олексія Брусилова. Росіяни завдали Бучачу серйозних руйнувань і майже вщент спалили центр і частину передмістя. Потім місто відвоювали австро-угорські війська, а після подій Листопадового чину 1918 року Бучач перейшов під владу ЗУНР. 2 червня 1919 року у василіянському монастирі відбулася нарада за участі президента ЗУНР Євгена Петрушевича, генералів Михайла Омеляновича-Павленка і Олександра Греківа та інших очільників УГА.

У липні 1919 року місто зайняли польські війська: Бучач опинився у складі Польської республіки. Місто призначили центром польського повіту, і ця ситуація тривала до 1939 року, коли Бучач захопили війська радянські, перетворивши його на районний центр. 1941 року місто, що з XVI століття мало велику єврейську громаду, окупували нацисти — вони створили гетто, а згодом вивезли у табори смерті тисячі людей, у 1943 році оголосивши Бучач «Judenfrei» («вільним від євреїв»).

Радянське повоєння

З 1944 року і до проголошення Незалежності України Бучач перебував у складі Радянського союзу. Цей період ознаменувався репресіями НКВД проти членів українського національного руху, а також занепадом і знищенням історичних пам’яток міста. Цікаво, що Бучач став містом, яке позбулося пам’ятника Леніну ще у 1970-х роках: під час реконструкції центру його знесли, а нового вже не встановлювали.

Сьогодні Бучач залишається одним із найцікавіших міст Поділля — своєрідним «полотном», що зберігає сліди найрізноманітніших епох, історичних подій та культур.

Авторка: Ольга Герасименко