1147 року з ініціативи київського князя Ізяслава Мстиславича собор «південних» (українських) єпископів обрав на митрополичу кафедру русина Клима Смолятича. В умовах довгої відсутності митрополита-грека Михаїла (який виїхав до Константинополя і, можливо, не збирався повертатися) Ізяслав наважився просунути на вакантну катедру свого ставленика без згоди Константинополя.
Таке рішення підтримали тільки чернігівський, білгородський, переяславський, юр’ївський і володимирський єпископи. Решта (новгородський, ростовський, смоленський і полоцький) виступили проти і на собор до Києва не приїхали. Лідером церковної опозиції став новгородський єпископ Нифонт.
Проєкт Ізяслава було сприйнято як відверто політичний, тож князі-конкуренти і їхні союзники (зокрема, Юрій Довгорукий, князь суздальський, і Ярослав, князь галицький) також засудили обрання Клима як незаконне. На церемонії висвячення Клима на катедру для більшої легітимації було використано цінну реліквію — голову святого римського папи з І століття Климента, яка зберігалась у Києві.
Фактично на сім років Київська митрополія розірвала контакт з Константинопольською патріархією. Близько 1148 року єпископ краківський Матвій у листі до французького богослова Бернарда Клервоського писав, що Русь відділилася як від Рима, так і Константинополя, перетворившись на «окремий світ».
По смерті Ізяслава 1154 року Клим втратив політичну підтримку. Було призначено нового митрополита-грека і канонічна підлеглість Константинопольському патріарху була відновлена.