Ізяслав Мстиславич

Ізяслав був одним зі старших синів київського князя Мстислава Володимировича й онуком Володимира Мономаха. Після смерті свого батька у 1132 році Ізяслав був 15 років на других ролях.

Коли у 1146 року Всеволод Ольгович — київський князь із конкурентного, чернігівського, клану — спробував заповісти престол своєму братові Ігорю, Ізяслав рішуче виступив проти. Здобувши перемогу у битві, він опанував Київ. Полоненого й силоміць постриженого в ченці Ігоря Ольговича за рік вбили кияни — нібито в помсту за приниження від князів чернігівського клану.

1147 року, в умовах відсутності митрополита-грека, за ініціативи Ізяслава собор єпископів українських єпархій обрав київським митрополитом русина Клима Смолятича. Фактично це означало створення автокефальної митрополії Русі. Вона протрималася до смерті Ізяслава 1154 року, після чого канонічна підлеглість Константинопольському патріарху була відновлена.

У 1146–1154 роках Ізяслав володів Києвом із перервами, адже мусив вести важку боротьбу з дядьком Юрієм («Довгоруким») і його союзником — новгород-сіверським князем Святославом Ольговичем. У 1149 і 1150 роках він втрачав Київ. Але 1151 року в битві на річці Рут Ізяслав остаточно розбив Юрія, після чого правив безперервно до 1154-го. Він уміло залучав зовнішніх союзників, зокрема, уклав альянс з угорським королем Гезою ІІ та польськими князями. У критичний момент боротьби проти за Київ Ізяслав уклав угоду про номінальне співправління з дядьком В’ячеславом, що був старшим братом Юрія. Це зміцніло його легітимність у Києві і гарантувало чільне становище в Русі.

Ізяслав був одним із найяскравіших українських володарів ХІІ століття, віртуозним майстром воєнно-політичної боротьби, одним з небагатьох київських князів, що мав стабільну популярність і підтримку місцевого суспільства.