
Російська Федерація розпочала захоплення Кримського півострова 20 лютого 2014 року, коли в Києві відбувалися найкривавіші сутички Революції гідності Навіть на російській медалі «За повернення Криму» початком операції зазначено саме цю дату.
Формальним приводом для введення російських військ до Криму стало начебто звернення Віктора Януковича до Володимира Путіна з проханням відновити мир, законність і захистити населення України, проте написане воно було 1 березня. Та й за законодавством України рішення про залучення збройних сил іншої країни може ухвалювати лише Верховна Рада за пропозиції Ради національної безпеки і оборони України (РНБО).
23 лютого в Севастополі відбувся великий мітинг проросійських сил. Вони закликали не визнавати нову українську владу. Російські ЗМІ публікували безліч матеріалів про «київську хунту» й «порятунок російськомовного населення України від фашистів-бандерівців».
Спершу на Кримському півострові почали з’являтись озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків (їх називали «зеленими чоловічками»). Їх доставляли на півострів кораблі російського флоту, які нібито патрулювали узбережжя Чорного моря під час Олімпіади в Сочі. У ніч на 27 лютого ці збройні формування захопили Верховну Раду й Уряд Автономної Республіки Крим і встановили на будівлях російські прапори. Далі були захоплені міжнародний аеропорт «Сімферополь», Керченська поромна переправа та інші стратегічні об’єкти, причому частину з них захопили бійці у формі «Беркута». З цього дня Європейський суд з прав людини визначив контроль Росії над окупованим Кримським півостровом.
Частина українських військових у Криму присягала на вірність народові Криму, підрозділи МВС та СБУ в Криму й Севастополі ігнорували накази з Києва, а тих, хто намагався опиратися, — блокували.
Російська влада спочатку відмовлялася визнавати озброєних людей російськими військовими, проте пізніше визнала цей факт.
Український парламент звернувся до керівників держав — гарантів безпеки України щодо виконання міжнародних зобов’язань згідно з Будапештським меморандумом, щоб зупинити агресію з боку Росії проти суверенної України, а також провести денонсування угоди про перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Але виявилося, що Будапештський меморандум (щодо ядерного роззброєння) не гарантував захисту територіальної цілісності України іншими державами.
16 березня 2014 року на території Криму під наглядом російських військових відбувся «референдум» про статус півострова. Більшість країн світу (окрім Росії, Афганістану, Куби, Сирії, Венесуели, Нікарагуа й Північної Кореї) не визнала результатів голосування на «референдумі». Попри це Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії. Міжнародні організації визнали окупацію Криму незаконною, засудили дії Росії і наклали на неї економічні санкції.
Кримські татари не визнали російської окупації Криму. Їхнім лідерам Мустафі Джемілєву й Рефату Чубарову заборонили в’їзд на територію Кримського півострова.
Унаслідок окупації Криму Росією протягом 2014–2022 років (до 24 лютого 2022 року), за приблизними підрахунками постійної представниці Президента України в АР Крим Таміли Ташевої, з півострова змушені були виїхати близько 200 000 осіб.
Україна подала до міжнародних судів декілька позовів проти Росії. За одним із них 9 травня 2018 року суд у Гаазі присудив Росії виплатити українським інвесторам 159 мільйонів доларів компенсації за збитки через анексію Криму
Авторка: Валентина Мержиєвська, Павло Артимишин
Що я реально побачив у 2014?
Вільні голоси Криму. Історії кримських журналістів – бранців Кремля
420 грн
Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940–2015). Збірник документів і матеріалів
352 грн