Тарак-тамга – національний символ кримського ханства

Блакитне полотно кок-байрак і гербова емблема тарак-тамга були державними символами Кримського ханства — проте тоді їх не поєднували. Кок-байрак слугував знаменом. А тарак-тамгу мали право використовувати лише представники однієї династії, і це були Ґераї — незмінні правителі ханства. 

Що ж означають блакитний прапор і гербова емблема кримських татар? Чи завжди ці два символи належали кримцям, чи, може, були запозичені або ж успадковані? Чому, зрештою, кримські татари використовували саме блакитне знамено? Єдиної думки й остаточної відповіді на ці запитання не існує, але придивімося до доволі ймовірних припущень. 

Знамено і бунчук

Прапори, знамена, хоругви й навіть бунчуки — це своєрідні шифри, що розповідають про життя народів і важливі події, ключі до яких, на жаль, у багатьох випадках загублені назавжди. 

Кримське ханство на мапі Східної Європи як державне утворення з’явилося в XV столітті й стало наступником Великої Орди. Його очолив прямий нащадок самого Чингісхана — Хаджі Ґерай. Разом із ханським титулом він отримав у спадок і санджак-шеріф (або хоругву) Чингісхана, що символізував національний, державний та адміністративний статус ханства й підкреслював високе становище правителя.

Родовий санджак-шеріф, що майорів над шатром самого Чингісхана, не зберігся, зосталися тільки його описи. Уже в XV століття це було давнє, частково зношене полотнище, яке берегли й побожно шанували хани та їхні піддані. Ґераї брали його у військові походи, проте здіймали тільки перед початком битви. Після того як імами, що супроводжували військо, справляли молитву (намаз), знамено великого хакана знову передавали священнослужителям на зберігання. 

Крім санджак-шеріфа Чингісхана, у глави держави й двох його наступників на трон — калги й нур-ед-діна — були власні знамена. Під родовими санджаками виступали в похід представники ханської аристократії — беї та мурзи. Військові підрозділи також мали свої знамена, відмінні за кольором, розміром і формою. 

Завдяки збереженим мініатюрам XV–XVI століть можна висновувати, що прапори й санджаки мали різні форму й фактуру. Знамено складалося з високого держака, навершя (алема) й кольорового полотнища з матерії (зазвичай трикутного, рідше — прямокутного), що кріпилося вертикально. Алеми були фігурні, прості або шпичасті. Деталі до них виготовляли з латуні, позолоченої міді чи бляхи. Іноді до алема кріпили бунчук — знак хоробрості й військової доблесті. 

Бунчук, або ж туг, був дерев’яним держакок із фігурним або кулястим навершям, на яке підвішували китицю з одного чи кількох кінських хвостів. Тільки хан міг дарувати бунчуки своїм підлеглим. За кількістю бунчуків визначали ранг воєначальника. Окрім того, військові чини мали почесні відзнаки туман-туг і чер-туг — особливий рід знамен, держак яких вивершували фігурні наконечники, що позначали звання.

Свідчення про вигляд знамен

Знамена містили інформаційну символіку — наприклад, родові знаки (про них ми згадаємо пізніше). Значення мав також колір знамен, які використовували кримці ханського періоду, наприклад, у воєнних кампаніях. 

Нарівні із санджак-шеріфом Чингісхана представники ханської династії Ґераїв шанували чорно-червоне полотнище, вкрите сурами з Корану. У поході це знамено несли перед кримським ханом і берегли в його особистому шатрі. 

Польський дипломат Марцін Бронєвський, який відвідав ханство 1578 року, зазначав, що символом особистої гвардії кримського хана капи-кулу був білий бунчук, поряд із яким несли санджак червоно-зеленого кольору: «При ханському загоні завжди є знамено, що складається з білого кінського хвоста на довгій палиці й шовкового зелено-червоного прапора». 

Окремі від регулярної армії кримські полки, що формувалися на час походу й підкорялися безпосередньо главі держави, теж мали великі знамена: червоно-жовте, біле, біле із зеленою облямівкою (чи зеленими «язиками») і чорним бунчуком, а також червоне з золотим кулястим навершям, укрите арабськими написами. Інші ж полки — під проводом родової аристократії — мали знамена й бунчуки, відмінні за кольоровою гамою, формою, якістю полотен і кількістю туг, тобто кінських хвостів. Ногайці з ханських провінцій Північного Причорномор’я ззавичай боролися під жовтими («сари туг») і білими («ак туг») знаменами. 

Як свідчать нотатки османського мандрівника Евлії Челебі, ієрархія кольорів не була принциповою. Перебуваючи у війську кримського хана Мухаммеда Ґерая IV Софу, він 1657 року писав, що під час бойових дій аскери, тобто воїни, послуговувалися червоними й зеленими знаменами. 

Османська мініатюра до твору Локмана бен Хусейна аль-Ашурі (список 1579 року) зображає переправу об’єднаних кримськотатарських (на чолі з молодим спадкоємцем ханського трону — калгою Мухаммедом Ґераєм) і османських військ через Дунай під час кампанії 1566 року проти угорців. Над головами кримців майорять два великі знамена з фігурними золотими верхів’ями. Перший санджак має трикутне жовте полотнище із широкою чевоною смугою по краях. Другий трикутний прапор зелений і розрізаний на два довгі «язики», завдяки чому полотнище має характерну форму ластів’ячого хвоста. 

На мініатюрах «Шахнаме-і-Надірі» з 1620-х років зображені знамена кримськотатарської армії хана Джанібека Ґерая. Головні прапори ханських військ складаються з довгих дерев’яних держаків із фігурними золотими навершями і трикутними червоними полотнищами. Знамена воєначальників оснащені короткими чорними бунчуками, білими й жовтогарячими трикутними прапорами. І тільки на одній мініатюрі до «Шахнаме» — роботи Субхі-челебі Талікі-заде — бачимо, що воєначальники армії кримського хана Газі II Ґерая нарівні з трикутним червоним прапором тримають блакитні знамена. 

Ця мініатюра зображує зустріч очільників двох держав — Кримського ханства й Османської імперії — 1595 року. Кримський хан Газі ІІ Ґерай погодився надати військову допомогу своєму далекому родичеві — султану Мехмеду III в угорських походах. Субхі-челебі не просто був сучасником тих подій, він брав участь в угорських походах, тому можна стверджувати, що зобразив саме те, що бачив на власні очі. І блакитне знамено в лавах кримської армії — не виняток. Іншими словами, якщо ми не бачили прапора чи байрака блакитного кольору на мініатюрах інших авторів, що зображають кримськотатарських воїнів, це не означає, що його не використовували. 

Блакитна барва

У писемних джерелах і на мініатюрах, що зображають воєнні походи, санджаки й прапори блакитного кольору траплялися рідко. Можливо, це пояснює той факт, що кримські татари (як тюрки) вважали блакитний священним кольором, що не призначений для воєнних кампаній. 

Утім, окрім воєнних кампаній, у ханстві відбувалися й інші події, зображення яких не збереглися до наших днів або ще не знайдені. Це обрання кримського хана на трон, повернення з Черкесії принців роду Ґераїв, де їх виховували кілька років, які завжди супроводжувалися урочистостями, і чимало інших палацових церемоній. Тобто не можна сказати напевно, що саме в цих випадках не використовували блакитної барви. 

Мави кок — небесно-блакитний колір — у тюркських народів є синонімом чистоти й свободи, чесності, вірності й бездоганності. Його асоціюють із небом, ріками й озерами. Блакить була одним із символів давнього тюркського вірування — тенгріанства (віри в єдиного бога Тенгрі). Сьогодні на національному прапорі кримських татар барва символізує чисте небо, мир і добробут, а одноколірне тло — єдність народу. І, певно, невипадково саме ці небесні мотиви й утілили, обираючи основний колір національного прапора кримських татар. 

Тамга

На санджаках перших осіб Кримського ханства часто можна побачити гербові емблеми — тамги. Вони мають форму простих геометричних фігур і окремі назви. Деякі сходознавці схильні вважати, що тамги ханів і беїв — не що інше, як родові герби.  

Герб як символ став популярним у ранньому Середньовіччі. Зазвичай його передавали у спадок з покоління в покоління — та могли й змінювати. Деякі герби панівних династій згодом перейшли народові, над яким ця династія колись правила. Прикладом цього слугує тарак-тамга Ґераїв — першої і єдиної династії кримських ханів. 

У ранньосередньовічних тюркських народів був поширений родовий знак — тамга (у кожного покоління — своя). Нащадок певного роду, запозичуючи тамгу предка, міг додати до неї елемент або змінити її. Для членів роду цей знак слугував символом власності: ним позначали худобу, дороге начиння, коштовності. Прототипами тамги слугували найпростіші геометричні фігури: круг, квадрат, трикутник, — а також сакральні піктограми, птахи й тварини, побутові предмети, знаряддя праці, зброя і кінська збруя, іноді — літери різних алфавітів. Можливо, для частини знаків основами стали тотемні тварини або інші символи, що сягали родоплемінних відносин. 

Тамга поширилася під час завойовницьких походів великої імперії Чингізидів до країн Середньої Азії, Східної Європи, Близького й Середнього Сходу, Кавказу й Криму, де авторитетом був «документ із ханською печаттю». 

У Криму тюрколог Олександр Самойлович уперше описав тамги 1917 року. Викладач іранськоїї мови Віктор Філоненко 1927 року зробив начерки 150 тамг на трьох цвинтарях у Кезлеві (сучасній Євпаторії). Археолог Осман Акчокракли влітку 1925 року зібрав приблизно 400 тамг у різних містах Криму. Як стверджує вчений, найбільшу кількість тамг — 88 — виявили на надмогильних каменях Кезлевського цвинтаря. На надмогильних каменях зазвичай немає ні імен, ні дат смерті, але кожен — із тамгою, нанесеною, аби вказати, до якого роду, клану чи сім’ї належав покійний.

Трапляється тамга у формі шестикутної зірки, відома серед татар як печать Соломона. Цей знак можна іноді побачити на пам’ятниках, зведених на могилах людей, які здійснили хадж і мулл, отже, можна припустити, що його запозичили не з Далекого, а з Близького Сходу — з Аравії або Сирії. Такої ж форми знак є серед стінних орнаментів ханського палацу в Бахчисараї та на надмогильних мусульманських пам’ятниках Ескі- Криму й Ескі-Юрта. 

Нерідко на одному могильному камені містяться дві тамги, що означає змішання двох родів і прагнення представника кожного з них зберегти свою родову тамгу. Для вказівки на поділ родів із часом на підроди поряд із родовою тамгою ставлять якусь риску чи, зберігаючи форму тамги, змінюють її розташування. 

Символом влади Кримського ханства була тарак-тамга, або тризубець. Т-подібна емблема формою повторює один із варіантів тамги роду Ґераїв. Імовірно, тарак-тамга виникла на межі XII–XIII століть. Цей знак влади головним чином зображали на державній печатці, монетах, стінах ханського палацу й багатьох міських воротах Кримського ханства. За однією з версій, тарак-тамга дісталася Ґераям у спадок від Джучі, першого сина Чингісхана; за іншою, кримська династія відродила тамгу боспорських царів. 

Перший кримський хан Хаджі Ґерай утвердив тарак-тамгу як державний герб і наказав прикрасити нею офіційні документи — ярлики. Відтоді вона стала ханською печаттю усіх кримських правителів. Її чітко видно на монетах — і самого Хаджі Ґерая, і його старшого сина Нур-Девлета, і Менґлі Ґерая, і Саадета Ґерая, і наступних ханів.

Версія Чингізидів

Як ми вже згадували, тамга в тюрків набула поширення за часів могутньої імперії Чингізидів. Родинний герб своїм соратникам дарував сам Чингісхан. Кожному з беків він призначив тамгу, птаха, дерево й сигнальний клич. Мав свою тамгу й рід Єсугея-багатура, Чингісханового батька; за переказом, саме вона в дещо зміненому століттями вигляді перейшла кримським ханам. 

Легенда про походження тарак-тамги детально викладена в рукописі історика Абдулгазі під назвою «Історія родоводу татар», укладеному в XVII столітті. Це джерело розповідає, що одна шанована монгольська пані на ім’я Алан-Гоа невдовзі після смерті чоловіка дивом завагітніла від божественного гостя, що зійшов до неї в ореолі помаранчевого (золотого) сяйва. Через дев’ять місяців після цього чудесного союзу вона народила трьох синів. Одним із них був Бодончар, із яким пов’язували свій рід предки Єсугея-багатура, а Алан-Гоа шанували як прародительку. 

Звісно ж, складно повірити жінці (нехай навіть шанованій і авторитетній), яка твердить про непорочне зачаття. Очевидно, самі монголи X століття не сприймали історію Алан-Гоа всерйоз. Але коли її нащадки захопили владу, краще було не сперечатися. Тож три роди, які пішли від трьох синів Алан-Гоа, шанували як нащадків непорочного зачаття від самого бога Тенгрі. Це й було причиною виникнення родового знаку — тризубця єдності, тарак-тамги золотого кольору. 

Із чотирьох синів Чингісхана від старшої дружини Борте нащадки Джучі найдовше протрималися на історичній арені. Останніми з них і були Ґераї — засновники незалежного Кримського ханства. 

Історик Абдулгазі, розмірковуючи про походження й значення тарак-тамги Чингісхана, дійшов висновку, що родовий герб символізував гребінь, яким предки великого кагана щоразу намагалися «причесати» внутрішні конфлікти у своєму народі, коли такі виникали. Однак немає ніяких підтверджень того, що родовий знак був пов’язаний із гребенем. 

Боспорська версія

Книжка «Енциклопедія кримської давнини» містить зображення кількадесяти особистих родових гербів боспорських царів. Привертають увагу перші знаки династії Понтійських Отанідів у формі тризубця. Серед них особливо помітний родовий знак цариці Динамії, онуки відомого царя Мітрідата Євпатора. Цей родовий герб, який зображали на монетах, карбованих за правління цариці в Пантікапеї, скидається на тамгу Ґераїв.

Царі Боспору Кімерійського були місцевими, тож і їхні родові емблеми мали кримське коріння. Щоправда, і тут не обійшлося без легенди про тризубець, що втілює єдність трьох братів, від яких пішли три народи. Якщо вірити Геродоту, то цього разу роль батька виконував міфічний персонаж Геракл, чий культ був поширений на Кримському півострові за античних часів; а роль матері — таврська богиня Апі. Вважали, що один із синів став родоначальником боспорських царів, а родова емблема — тризубець — знаком їхнього божественного походження. 

Боспорські (або, як їх згодом стали називати, сарматські) тризубці, схожі з тамгою кримських ханів, можна побачити на монетах боспорських царів. Цікаво, що сарматський тамгоподібний знак на монетах царя Фофорса карбували поряд із зображенням римського імператора. Це свідчить про незалежність Боспорського царства від Римської імперії. 

Тамгу царів із Пантікапея передавали з покоління в покоління, вона набувала нових рис, і поступово державний герб Боспорського царства все більше нагадував сучасну тамгу роду Ґераїв. 

Сенс тарак-тамги

Сьогодні історики прагнуть зрозуміти значення тарак-тамги Ґераїв. Дехто бачить у ній єдність хана, калги й нур-ед-діна. Але ці посади затвердили в Кримському ханстві значно пізніше, ніж саму тамгу, що вже фігурувала в писемних джерелах. Інші дослідники вбачають у родовій тамзі єдність трьох племен — учасників етногенезу кримських татар, що теж непереконливо. Існує припущення, що тарак-тамга — це стилізоване зображення орла. Проте більшість науковців схильна вважати, що тризубець уособлює терези — знак справедливості. Одностайної версії походження і значення цього родового знаку досі немає, тож на істориків іще чекають цікаві відкриття. 

Після розпаду могутнього ханства 1783 року герб Ґераїв став національною емблемою кримських татар. Уперше золота тарак-тамга на блакитному тлі була офіційно затверджена як національний прапор кримських татар 1917 року, на Першому Курултаї — зібранні, що проголосило Кримську Народну Республіку. Проте, як наголошує історик Осман Акчокракли у статті «До питання про прапор», тоді ще не було повної єдності щодо вигляду герба. Дискусії навколо того, яким має бути офіційний символ, не отримали остаточної відповіді; його форма потребувала узгодження з різними політичними силами.

Акчокракли вказує, що, хоча тарак-тамга і стала на той час популярним знаком, її статус як державного герба лише формувався, та й на прапорі Кримської Народної Республіки ще не було золотої фігури. Кримськотатарський національний символ не з’явився миттєво, а став результатом тривалого процесу консолідації ідентичності в часи політичних змін.

У радянський період тарак-тамга збереглася у пам’яті народу, залишаючись на старовинних надгробках, у народній вишивці, на особистих речах — цей знак опору й незламності духу пережив репресії та колоніальне панування.

Прапор із золотою тарак-тамгою офіційно затвердили як національний символ на Другому Курултаї 30 червня 1991 року — уже після початку масового повернення кримських татар із депортації. Із 2010 року 26 червня святкують День кримськотатарського прапора — щорічне свято єдності, надії, відродження і гідності корінного народу Криму.

Прапор кримських татар — це більше ніж атрибут. Це історична пам’ять, глибока філософія, знак поваги до минулого й відповідальності за майбутнє. Небесний колір — про свободу, про небо над рідним Кримом, про чистоту намірів. А золота тарак-тамга — про тяглість традиції, силу духу і правову культуру, що не перервалася навіть у найтемніші часи.

Авторка: Гульнара Абдулаєва