Династичні союзи

Від моменту християнізації династії, котру ми називаємо Рюриковичами, наприкінці Х століття, а відтак навернення до нової віри усіх інших поступово підкорених земель і народів — між Карпатами на заході та Волгою на сході, від Новгороду на півночі до причорноморського узбережжя на півдні — розширювалася й географія укладення матримоніальних зв’язків із сусідніми суверенами, які тепер визнавали київську династію членом християнської спільноти.

Унаслідок династичних і політичних домовленостей лише до країн Західної Європи упродовж X–XIV століття виїхали десятки князівських доньок. Найчастіше князівни виходили заміж: 

• у Польщу — 18 випадків одруження з династією П’ястів, один випадок шлюбу із невінценосним сілезьким вельможею Петром Влостовичем, один випадок конкубінату;
• в Угорщину — сім або вісім випадків шлюбу з представниками династій Арпадів і Анжу, а також два випадки шлюбу з невінценосними знатними угорськими родами, зокрема Ґуткеледів;
• у Чехію — чотири випадки одруження з династією Пшемислідів.

Були також союзи з правителями Німеччини (одне одруження з представником імператорської Салічної династії і два — з представниками невінценосної династії Шварцбурґів), Данії і Норвегії (три шлюби з представниками династії Естрідсенів), Литви (два шлюби з представниками династії Ґедиміновичів), Франції (одне одруження з представником династії Капетингів) й Англії (один шлюб із представником династії Етелінґів). Інші казуси «заміжжя за межі малої батьківщини» торкаються головно земель «нелатинського» світу, зокрема Ромейської імперії, країн Кавказу, Великого Степу тощо.

Про життя деяких із виданих заміж до інших країн князівен залишилося немало іноземних писемних свідчень — тим часом наше літописання зазвичай не вшановувало цих жінок належною увагою. 

Статистика свідчить, що найчастіше траплялися шлюби з найближчими сусідами-католиками — поляками, угорцями, чехами. Певна річ, у частині випадків немає змоги чітко встановити імені князівни, виданої заміж за кордон; є також дискусійні випадки, щодо яких бракує однозначних джерельних свідчень і дослідницьких висновків. Найвеличнішою за статусом (хоча, можливо, й найбільш нещасливою в особистому житті) була донька Всеволода Ярославовича Євпраксія (1069/1071–1109) — спершу наречена й дружина маркграфа Північної Саксонської марки Генріха Штаденського (1065–1087), а згодом — дружина німецького імператора  Генріха IV (1050–1106). Це єдина імператриця з родини київських князів.

Були й Рюриківни, про яких знаємо найбільше завдяки їхній активній діяльності та пильній увазі придворних істориків. До кінця ХІІІ століття доволі багато відомо про долю й оточення чотирьох. По-перше, це Анна (близько 1030–1075), донька великого київського князя Ярослава Володимировича, королева Франції (1051–1060), дружина Генріха І (1008–1060), а після його смерті — графа Рауля де Крепі († 1074). По-друге, Ґримислава († 1258), донька колишнього новгородського князя Ярослава Володимировича, краківсько-сандомирська княгиня (близько 1210–1227), удова польського володаря Лешека Білого (1184/1185–1227). По-третє, дві доньки колишнього галицького князя Ростислава Михайловича, що від 1247 року був господарем Мачви, розташованої на півдні володінь угорської династії Арпадів: Кунеґунда († 1285), королева Чехії (1261–1278), дружина короля Пшемисла ІІ Оттокара (1231–1278); і Ґрифіна († 1302/1303), дружина сєрадзького, а згодом краківсько-сандомирського князя Лешека Чорного (1241–1288). Про цих жінок написали не одне дослідження, головно — іноземні історики. Опубліковані й акти, складені й підписані Рюриківнами за життя.

Деякі з жінок привели на світ володарів, що згодом посіли престоли одразу кількох династій. Син Кунеґунди, Вацлав ІІ (1271–1305), короткий час був королем Чехії та Польщі, а онук, Вацлав ІІІ (1289–1306), — королем Чехії, Угорщини та Польщі. Відповідно, їхнім дідом і прадідом був руський князь Ростислав Михайлович, що походив із чернігівської гілки Рюриковичів — Ольговичів. А шлюб Софії Данилівни († 1260-ті), доньки короля Русі Данила Романовича (1201–1264), із представником роду Шварцбурґів мав наслідком те, що цей рід надалі використовував предикат «прозваний Руським» на знак поваги і гонору.

Найчастіше руські князі впродовж ХІ–XIV століть родичалися з польськими П’ястами. Друге місце посідали угорські Арпади. Це пояснювалося не лише спільністю кордонів, а й близькістю мов (при угорському дворі умовне «слов’янське есперанто» було, мабуть, другою з найуживаніших мов), культури та схожістю традицій монарших дворів.