Ярослав Мудрий

За літописним переказом, Володимир силою взяв за дружину полоцьку княжну Рогнеду Рогволодівну, і в цьому шлюбі — окрім інших дітей — десь між 983 і 987 роками народився Ярослав. У юності він правив у Ростові, а згодом у Новгороді.

Ми навряд чи колись дізнаємося напевне, але, можливо, саме через холодні стосунки між матір’ю і батьком Ярослав не бажав коритися останньому. Відомо, що Володимир Святославич навіть готував виправу проти сина, бо той близько 1014 року відмовився сплачувати данину Києву, однак не склалося. Князь Володимир раптово помер, а його сини в гонитві за верховною владою розпочали криваву міжусобицю. Ярослав — один із небагатьох, хто цю війну пережив, — 1019 року утвердився в Києві та продовжив виснажливу боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича. 1026 року брати уклали мир, що тривав аж до Мстиславової смерті в 1036 році — тоді Ярослав став повновладним володарем Русі.

Ярослав Мудрий був виваженим правителем. Основними напрямками зовнішньої політики обрав балтійський і західний. У 1030–1031 роках разом із Мстиславом Володимировичем він ходив на поляків і відвоював утрачені 1018 року Червенські гради, місто Белз і деякі суміжні території; на повернутих теренах заснував місто Ярослав. 1036 року поблизу Києва розгромив печенігів, поклавши край спустошливим набігам на руське прикордоння. У 1030-х воював із угро-фінами, у 1038–1044 роках — із литовськими племенами. 1043-го відбулася виправа на Константинополь, однак руське військо зазнало поразки. Це був останній руський похід на столицю Візантійської імперії.

Ярослав Володимирович опікувався всіма сферами життя держави. Він влаштував у Києві грандіозне будівництво, забезпечивши місто потужними укріпленнями, серед яких — знамениті Золоті ворота; будував храми, при яких засновував школи. Спорудив Софійський собор — перлину сакральної архітектури, що стала ще й осередком книжності: тут містилися перша руська бібліотека і скрипторій, тобто майстерня, де переписували книги.

Князь усебічно сприяв розширенню автономії Київської митрополії. За його посередництва 1051 року митрополитом Київським і всієї Руси було обрано Іларіона, першого слов’янина на цій посаді. У цей же час виник «Устав князя Ярослава про церковні суди» — кодекс церковно-правового характеру, що регулював права кліру. Князь також залишив по собі перший писемний збірник законів, відомий під назвою «Правда Ярослава». Статті «Правди» регулювали в основному норми кримінального та процесуального права. «Правда Ярослава» пізніше була доповнена і стала частиною «Руської правди».

Ярослава називають «тестем Європи» за активну матримоніальну політику. Через династичні шлюби князь значно розширив зону руської дипломатії. Його дружиною була шведська принцеса Інгігерда. Свою сестру Добронегу Володимирівну Ярослав видав за польського князя, синів — Ізяслава та Всеволода — оженив із польською княжною й донькою східноримського імператора відповідно. Донька Єлизавета була дружиною конунга Норвегії, Анастасія вийшла заміж за угорського короля, Анна — за короля Франції. До слова, через шлюб Анни Ярославни династія Рюриковичів зараз споріднена з усіма найвідомішими європейськими родинами.

Пам’ятаючи кровопролитну війну з братами, князь Ярослав незадовго до своєї смерті уклав заповіт, бажаючи уникнути розпаду держави. Він розділив володіння між синами, а верховну владу передав Ізяславу, старшому з-поміж своїх дітей. Так на Русі утвердилася система сеньйорату — спадкування престолу по старшинству.

За численні діяння й праведне життя Ярослав Мудрий канонізований православною церквою в лику благовірного князя. У масовій свідомості його образ асоціюється із силою та мудрістю, що ще раз підкреслює величезний духовний спадок Ярослава Володимировича.

Авторка: Анастасія Боцвінок