Різдвяні традиції у світі

Сучасне літочислення поділяється на два періоди: «до Різдва Христового» і «після Різдва Христового». Англійське B. C. на позначення часу «до нашої ери» означає «Before Christ» — «до Христа»; тоді як A. D. з латинської «Anno Domini» — «року Божого» є скороченням від «Anno Domini Nostri Iesu Christi» — «року Господа нашого Ісуса Христа». Різдво, отже, виявилося настільки епохальною подією, що вплинуло на саме сприйняття часу.

Різдво в ранній церкві

Ранні християни вважали, що день народження — це суто язичницьке свято. Додаткову роль зіграли історичні обставини. У Римській імперії християн вважали за державних злочинців. Їх переслідували, піддавали тортурам та мученицькій смерті. За таких умов наголос на воскресінні в Христі після смерті був для них дуже природним. І святих, і мучеників, уважали вони, мали б згадувати в день їхньої смерті — справжнього народження для вічності. Також вони сподівалися, що друге пришестя Месії настане ще за їхнього життя.

Обставини змінилися за часів володарювання Константина (306–337). Він був одним із трьох імператорів, які правили Римською імперією після її розділення на три частини, але з часом зосередив владу в своїх руках.

Із Константином пов’язана й інша подія, яка мала світове значення. Він переніс столицю з Рима, якому постійно загрожували варвари, до Візантії. Це була головна територія, де щороку офіційно святкували Різдво.

Усі східні християнські церкви, за винятком Вірменської, прийняли 25 грудня як день Різдва. Натомість християни Єгипту святкували Різдво 6 січня — у день, коли Христа, Діву Марію і Йосифа відвідали й обдарували три мудреці зі Сходу. Цю дату також пов’язували з Водохрещем, тобто об’явленням Христа як Бога, і вона усталилася в більшості західних церков як свято Богоявлення.

Склалася ситуація, коли східні та західні церкви святкували Різдво у різні дні. Турський собор 567 року прийняв здоровий компроміс: запровадив різдвяні свята, які тривали 12 днів — від 25 грудня до 6 січня. На останню, дванадцяту, ніч у різних культурах упродовж наступних століть запроваджували додаткові святкування. У Великій Британії

це був час загальних веселощів (звідси назва відомої Шекспірової п’єси «Дванадцята ніч, або Як собі хочете»). У православних країнах на цю ніч припадає друга Свята Вечеря. 

Поширення християнства в середньовічній Європі

Християнство прийшло до Англії в VІІ столітті й до Німеччини у VІІІ столітті, але його утвердження серед цих народів не було ані повним, ані остаточним. Християнські місіонери гинули від рук язичників. Такою, наприклад, була доля святого Боніфація, який приніс християнство на германські землі і з яким пов’язують появу ялинки як одного із центральних символів Різдва. Історія з іншим великомучеником, В’ячеславом, лягла в основу англійської колядки про «славетного короля Венцлава» з Богемії (теперішньої Чехії). 

Переломним моментом стало коронування франкського короля Карла Великого на імператора нової, Священної Римської імперії. Воно відбулося в Римі на Різдво 800 року, і Карл Великий прийняв імператорську корону з рук папи. Відтоді Різдво стало офіційним святом на землях, які входили до складу цієї великої імперії: теперішніх Франції, Німеччини та Північної Італії. До Східної і Північної Європи Різдво прийшло із хрещенням Моравії (863), Болгарії (864), Польщі (966), Русі (988), Угорщини (1000), Швеції (1100), Норвегії (1154) та Литви (1387).

Очікування Різдва

Кожна деталь у святкуванні Різдва виснувана з твердого християнського переконання: у Бога немає нічого випадкового. Навіть найменша абищиця, найнепомітніший відгомін Великої Історії у матеріальному світі має свої місце та значення. Тож і очікування свята, і саме свято, його післясмак і перегукування з іншими святами в році тісно переплетені.

Час очікування Різдва в західній традиції (католицькій та протестантській) називають адвентом.
Історія адвенту сягає 524 року, коли він увійшов у церковне життя після рішення єпископського синоду. Цікаво, що багато християн виділяють адвент як п’яту пору року — час великого очікування. Скажімо, за давньою німецькою традицією, рівно об 11:11 одинадцятого дня одинадцятого місяця християнські родини ставлять на обідній стіл ялинковий вінок із чотирма свічками. Першу свічку запалюють за чотири тижні до Різдва, через тиждень після неї наступну — аж поки горітимуть усі чотири: свічка пророцтва, вифлеємська свічка, пастуша свічка та свічка янгольська. 

Арковий підсвічник, що з’являється на підвіконнях домівок у п’яту пору року, є своєрідним повторенням юдейської менори, а також прапором Різдва. Ця традиція виникла в Сілезії в XVII столітті. Узагалі, територія Німеччини стала центром «передріздвяної моди»: ярмарки, ласощі, перший адвент-календар, а також численні різдвяні пісні проросли для всього світу саме звідти. 

Осмислене чекання Різдва, адвент, має чимало красивих традицій. Але, мабуть, жодна з них не приносить дітям такої тремкої радості, як щоденне зазирання до таємничого адвент-календаря.

Дослідники вважають, що їхнє коріння сягає глибше в часі, ніж це можна довести «твердими фактами» з архівів. Перший відомий історії дерев’яний адвент-календар з’явився 1851 року, а сучасний друкований адвент-календар «винайшов» Ґерхард Ланґ, видавши його доволі обмеженим накладом іще 1908 року й зберігаючи світлі спогади власного дитинства. 

Різдвяна музика

Іще одна сповнена радості традиція — це особлива різдвяна музика. Для християн це таємничий інструмент, який дає змогу висловити Богові невисловлюване, хоч на кілька акордів зазирнути за часопростір — прямісінько до Раю. Недарма ж звістку про новонародженого Месію янголи принесли пастухам зі співом.

Перша згадка про різдвяну пісню датується 129 роком, тобто ще часом, коли Різдва як свята не існувало. У цьому році єпископ Риму оголосив, що «на Святу Ніч Різдва нашого Господа і Спасителя ми всі урочисто співаємо “Гімн Ангелів”». А вже в ІV столітті існувало декілька гімнів на честь Різдва.
Перші колядки виникли в Римі в IV столітті й були написані латинською мовою. Однак вони мали богословський характер і навряд чи були зрозумілі простим людям. Коли з’явилися народні різдвяні пісні, залишається загадкою. Правдоподібно, вони виникли на основі язичницьких пісень.

Золотим віком колядок стали XV–XVI століття. Їх співали в церквах, удома і на вулиці; їхні тексти і ноти масово поширювалися завдяки винайденню друкарського верстата. 

Цікаво, що одна з найкрасивіших давніх колядок, написана невідомим монахом ще у VIII столітті, згодом доповнена францисканським гімном XV століття і перекладена англійською (автором перекладу є вже згаданий священик Джон Ніл), так і називається: «O Come, O Come Emmanuel» — «Прийди, прийди, Еммануїле». Її слова, покладені на щемку й меланхолійну мелодію, цитують давні пророцтва і виявляють тугу Божого народу за Спасителем. Вірус різдвяних колядок заразний і невиліковний, але хворіти ним тепло і радісно.

Святкова пошта

«Поштівки» з новорічними вітаннями надсилали одне одному іще древні китайці, а значно пізніше — і єгиптяни (використовуючи папірусні сувої). 

У XV столітті на території Німеччини з’явився звичай обмінюватися вітальними гравюрами з дерева — дереворитами. 

1680 року в Лондоні відкрилася «Penny Post» — національна мережа поштових відділень із фіксованою ціною в один пенні за відправлення. Ця ініціатива була покликана зробити поштові послуги доступними для простих людей, які хотіли надіслати листа близьким у межах десяти миль, і традиція надсилати саморобні вітання почала набирати обертів. 

У 1843 році сер Генрі Коул, який долучався до реформування «Penny Post», зініціював створення комерційних різдвяних листівок, залучивши до процесу свого друга, художника Джона Горслі, і згодом продавав їх по шилінгу за штуку. До речі, сер Генрі писав дитячі книжки, заснував у Лондоні Музей Вікторії та Альберта, накидав ескіз першої у світі поштової марки й винайшов особливо вдалий чайник, а роботи його друга, містера Горслі, досі прикрашають Вестмінстерський палац. 

Із розвитком друкарства, коли ціни на різдвяні картки впали, зробивши їх доступнішими, традиція розсилати листівки до свят поширилася по всьому світу. У такий спосіб на Різдво ословлена любов надходила до тих, хто був далеко: у селі, вдалині від галасливого індустріалізованого міста; на війні; на іншому боці країни чи деінде. 

Першою «українською» «різдвяною» листівкою дослідники вважають картку 1898 року з малюнком Іллі Рєпіна, названу «Запорожець». Згодом їх малювали Олена Кульчицька, Осип Курилас, Антін Манастирський, Ярослав Пстрак, Мирон Левицький. Отримувачі прикрашали листівками інтер’єри своїх помешкань, шкатулки та спеціальні альбоми. 

Джон Р. Р. Толкін упродовж багатьох убогих років ранньої кар’єри малював для своїх дітей листівки й писав листи від Різдвяного Діда (сьогодні їх добірку видано окремою книжкою, що вийшла в перекладах численними мовами, зокрема й українською). 

Листи й листівки своїх дітей до Миколая чи Санти батьки часто зберігали в спеціальних коробках, щоб подарувати їм, коли діти виростуть. А часом писали їх і самі, бо передсмак Різдва був для них немовби дозволом наважитися мріяти й вислухати бажання власного серця. 

Згодом, із розвитком розмаїтих технологій, різдвяні вітання перейшли у формат телеграм, телефонних дзвінків, імейлів та неперсоналізованих дописів у соцмережах. Однак і сьогодні різдвяна поштівка залишається символом особливого святкового тепла й сподіваної радості-зі-скриньки. 

Зрештою, ще задовго до того, як Рей Томлісон винайшов імейл, а залізниці запустили поштові вагони, Бог написав для людей власного Листа Любові, а ще Сам, будучи Словом, утілився поміж людей.

Автори: Надійка Гербіш, Ярослав Грицак