Руська історія починалася з налагодження далекої торгівлі (зокрема, работоргівлі) норманською руссю в ІХ столітті. В обмін на рабів і хутро руси одержували арабські срібні монети, диргеми, або (у випадку дніпровських русів) візантійські золоті й срібні монети і шовк. Монети цінували не лише як платіжний засіб, а і як показник статусу. Арабський мандрівник Ібн Фадлан згадує, що руси робили з диргемів намиста, аби їх носили їхні жінки. На початках києворуської державності були спроби карбувати монети (Володимира, Святополка і Ярослава), однак економічного значення вони не мали.
Київська Русь не мала інституалізованої державної влади, поряд не було срібних копалень, а отже, не знала вона і єдиної офіційної валюти. Еквівалентом товарів могли бути зливки срібла (рідше золота), привозні монети (арабські, візантійські, а з ХІ століття — дедалі частіше західно- і центральноєвропейські), а також шкури хутряних звірів (куниць, соболів, білок). Оскільки кінцевим мірилом цих платіжних засобів була вага срібла, грошові одиниці Русі були власне грошово-ваговими одиницями.
Центральним поняттям давньоруського ринку була гривна. Це слово спершу позначало шийну прикрасу, що її часто робили зі срібла. Уже з Х–ХІ століття так почали називати міру ваги срібла, а невдовзі — срібний брусок стандартної ваги, що слугував платіжним засобом (монетна гривна). Упродовж наступних століть існувало декілька видів гривен різної форми й ваги. Київська гривна мала форму ромба і важила близько 163 грамів. На сучасних паперових українських гривнях було зроблено символічне зображення руської київської гривни. Новгородська гривна, яка виникає вже у ХІІ столітті, мала вигляд палички й важила близько 196 грамів. Гривни третього, так званого чернігівського, типу за формою наближалися до київських, а за вагою — до новгородських. Пізніше, у ХІІІ–XV століття, у Центрально-Східній Європі були відомі інші види гривен. Зокрема, на українських землях були гривни волинського типу, краківська гривна, литовська гривна (рубль).
Уже в ХІ столітті слово «гривна» набуває значення одиниці рахунку, тобто позначає кількість предметів, зокрема платіжних засобів. Із текстів ХІ–ХІІІ століть відомі «гривни соболів», «гривни кун» тощо.
Куна була другим ключовим поняттям ранньоруської фінансової сфери. Це слово походить або від куниці, або від латинського cuneus (від якого походить й англійське coin — «монета»). Спочатку це була назва платіжної одиниці — шкурки хутряного звіра, можливо, монети. Але вже в ХІ столітті кунами почали називати гроші взагалі. Між певною кількістю шкурок і срібною монетою існувала відповідність. «Хутряні гроші» східних слов’ян детально описує арабський мандрівник середини ХІІ століття аль-Гарнаті. Вісімнадцять шкурок, що відповідали вартості срібної монети, нанизували на мотузку, а спеціально уповноважена людина на ринку опломбовувала таку зв’язку печаткою.
У джерелах можна знайти ще декілька позначень грошових одиниць Русі, менших за вартістю від зливкової гривни: ногата, векша / вевериця, резана.
У руських землях ХІ–ХІІІ століть діяли різні грошово-вагові системи залежно від регіону. Зокрема, у північній Україні й землях басейну Дніпра в Х–ХІІ століттях уживали систему, орієнтовану на візантійські грошово-вагові стандарти. Натомість Новгород і північ Східної Європи були орієнтовані на стандарти західноєвропейські й скандинавські. З ослабленням Візантії і посиленням торговельних зв’язків із західними сусідами у ХІІ–ХІІІ століттях економіка теренів України синхронізувалася із грошово-ваговими системами Центральної Європи.
Упродовж ХІ–ХІІ століть зберігав своє значення торговельний шлях по Дніпру до Чорного моря у напрямку Візантії. Купців, що торгували на ньому, називали «гречники». Водночас зросло значення суходільного шляху на захід через Галичину й річкового — через Буг і Віслу до Балтики. Продовження цього шляху в чорноморському напрямку пролягало по Дністру. У руських містах виникали постійні представництва європейських купців із католицьких країн, цих людей збірно називали «латина».
Автор: Вадим Арістов
