Велике князівство Руське

Проголошене Гадяцьким договором 1658 року державне утворення на землях Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, що на правах автономії мало увійти до складу оновленої Речі Посполитої як одна з трьох її федеральних частин — поруч із Короною Польською та Великим князівством Литовським.

Вища законодавча влада у Великому князівстві Руському належала виборному становому парламенту — Національним зборам. Виконавчу владу очолював пожиттєво обраний всіма станами й затверджений королем гетьман, який одночасно виступав у ролі київського воєводи, першого сенатора князівства  і чигиринського старости. Як і у Великому князівстві Литовському, у Великому князівстві Руському запроваджувалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія з сенаторським титулом та інші уряди. На території князівства мала діяти власна система станового судочинства, вищою апеляційною установою для якого слугував трибунал, частину представників до якого делегував політичний народ, а ще частину призначав король. Крім того, окремі судові староства мали постати в Овручі і Житомирі.

Велике князівство Руське отримувало право проводити власну внутрішню політику, карбувати власну монету й організувати автономну фінансову систему; у Києві мав бути закладений монетний двір, на якому передбачалося биття грошей однієї якості й матеріалу. Збройні сили князівства формувались із 60-тисячного (за пізнішими таємними домовленостями гетьмана Івана Виговського з представниками короля  та за постановою вального сейму Речі Посполитої 1659 року — 30-тисячного) іррегулярного козацького та 10-тисячного регулярного вільнонайманого війська, підпорядкованих гетьману. Коронні або литовські війська Речі Посполитої мали право входити на територію князівства  лише тимчасово й за згодою гетьмана, з обов’язковим перепідпорядкуванням під його командування.

Питання зовнішньої політики, оголошення війни та підписання миру, а також виділення коштів на війну проголошувалися винятковою прерогативою спільного для всієї Речі Посполитої вального сейму. Сенаторські посади Речі Посполитої від Великого князівства Руського мали право посідати лише представники православної шляхти. Козацька старшина Війська Запорозького отримувала можливість нобілітації королем і вальним сеймом за поданням гетьмана. На території князівства церковна унія православних з католиками, тобто Берестейська унія 1596-го, підлягала ліквідації, а захоплене раніше уніатами церковне майно мало повернутися православній церкві.

Напередодні ратифікації Гадяцької угоди у травні 1659 року очільники Війська Запорозького намагалися розширити територію Великого князівства Руського, долучивши до нього землі Волинського, Подільського й Руського воєводств. Вони також пропонували істотно посилити гетьманську владу, закріпивши за гетьманом право призначати наказного гетьмана, котрий у разі смерті попередника успадкував би всю повноту влади, розширивши його прерогативи у сфері поземельних відносин тощо. Висували й вимогу збільшити козацький реєстр до 70 тисяч осіб. За православними шляхтичами пропонували не лише закріпити виняткове право посідання урядів на землях Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, а й передбачити почергову ротацію з представниками шляхетського загалу римо-католицького віросповідання у Волинському, Подільському та Руському воєводствах.

Однак у ході ратифікації угоди посли до сейму Речі Посполитої не тільки відкинули вимоги щодо розширення території й повноважень гетьманської влади, а й суттєво обмежили самоврядність князівства. Зокрема, було вилучено положення про власну монету князівства, виняткова перевага на посідання державних посад православною шляхтою поширювалася лише на Київське воєводство, а у Брацлавському і Чернігівському передбачалася ротація православних і римо-католиків. По смерті гетьмана у князівстві могли обирати не напряму його наступника, а лише чотирьох кандидатів, одного з яких призначав би гетьманом король. До ратифікованого варіанту не ввійшло й важливе положення щодо ліквідації церковної унії — щоправда, передбачалося повернення православним культових споруд і маєтностей, забраних уніатами.

Внесені при ратифікації зміни зробили ідею утворення Великого князівства Руського значно менш привабливою для української шляхти й — особливо — козацтва. Вони стали однією з головних причин антигетьманського повстання на Лівобережжі наприкінці літа — на початку осені 1659 року, за результатами якого гадяцькі домовленості щодо Великого князівства Руського було денонсовано.

Автор: Віктор Горобець