Аккерманська фортеця

Історія Аккерманської фортеці 

За десять кілометрів від місця, де Дністер стає Чорним морем, на березі широченного лиману стоїть найбільша з усіх українських твердинь.

Білгород-Дністровський, він же Тіра, він же Аккерман, він же Четатя-Альба і ще з півдесятка імен, — одне з найдавніших міст не лише України, а й світу. Докази — під ногами, зовсім поруч із фортечною брамою. Нехай на тлі стін фортеці рештки давньогрецьких фундаментів мають скромний вигляд, але вони пам’ятають цей край ще без замку. Вони бачили, як будували стіни твердині, тому можуть дивитися на форпост нехай і знизу, але зверхньо. Вони — це Тіра, заснована в IV столітті до Р. Х. грецька колонія на краю тодішньої ойкумени. Царі Тіри карбували власні золоті монети, а назвали це поселення на честь Тіраса-Дністра — ім’я дали місту не греки, а скіфи-землероби. Греки-колоністи сиділи навпроти, на острові посеред річки, і називали свій поліс Офіуса, Зміїний. Де вже ті греки, де скіфи — Тіру населяло кілька тисяч їхніх нащадків скіфо-еллінів. Коли води Дністра затопили острів Офіуса, його жителі перебралися на правий берег річки, до Тіри. Від поліса до наших днів біля фортечних мурів збереглися залишки житлових кварталів з підвалами.

Фрагменти стін і веж римської цитаделі Маурокастрон — свідки часів, коли в місті з 116 року стояв римський гарнізон, яким керував центуріон. На річці була стоянка Мезійської ескадри римського флоту. Існує напівлегенда про готів, які захопили Тіру 238 року й побудували на лимані піратський флот для набігів на римські провінції. Із цього міг би вирости непоганий серіал-бойовик. Готи справді пробували тут господарювати, але римський гарнізон Тіру не покидав. Забуття місту принесли на своїх конях варвари-гуни в 376 році.

Архітектурні особливості та перетворення замку

У середньовічну фортецю біля розвалин давньоримської кличе Кілійська брама з підйомним мостом і двома гратами-ґерсами. Укріплення зводили протягом двох століть, і до цього доклали руку і молдавани, і купці з італійської Генуї, і турки. Історики схиляються до версії про генуезців-засновників. Спритні італійці з’явилися в Причорномор’ї в XIII столітті, у часи панування Золотої Орди. Офіційно місто тоді називалося тоді Ак-Ліба. Генуезці довго підібрали ім’я для своєї колонії: Аспрокастро, Білий Замок, — або все ж Мальвокастро, Зелений Замок? Може, Монкастро, Замок на горі? У 1362 році, коли повсталі місцеві жителі ненадовго вигнали генуезців з міста, у документах навіть фігурує парадоксальний Маврокастро, Чорний замок, — повний антонім сучасної назви міста.

У XV столітті Аккерман-Білгород перетворився на мегаполісом на 20 000 жителів. Пізніше місто стало частиною Молдавського князівства — і ось воно, нове ім’я: Четатя-Альба, у перекладі «Біла Фортеця». Угорці переназивали поселення на Фегер-Вар.

Дітище стількох народів вийшло міцним: твердиня на скелястому березі була надпотужним військово-технічним комплексом. Площа понад 9 гекратів, довжина оборонних стін — близько двох з половиною кілометрів, висота башт — від 5 до 15 метрів, товщина стін — до 5 метрів. З боку Дністра, з півночі, немає рову, а от з інших трьох боків він є. Колись цей 14-метровий штучний канал заповнювали водою — і фортеця ставала ще неприступнішою. Уявіть, глибина рову спочатку була 22 метри! Фортеця мала 34 вежі — збереглися 26. Це немало.

Внутрішні оборонні стіни розділяють твердиню на кілька дворів. Туристам найбільше подобається найстаріша частина — фортеця у фортеці XIII століття, Цитадель. Коли ворог захоплював інші частини замку, тут ще довго можна було тримати оборону. У Цитаделі мешкав комендант фортеці, розташовувалися військові штаби, тут у турецькі часи був гарем. Екскурсоводи розповідають про скарби, які залишили турки, і про чудовий водогін.

На велетенському Цивільному дворі могли розміститися всі мешканці міста, якби довелося ховатися від ворогів. Сувеніром від Порти стирчать посередині двору залишки мінарету. Колись тут стояла мечеть, ще раніше — християнський храм. Двір охороняють Сторожова, Пушкінська і Дівоча вежа. На Гарнізонному дворі розташовувалися стайні, казарми і склад боєприпасів, а от Господарський двір зараз майже повністю знищений. Немає вже і Карантинного (або Портового) двору, де були склади й торговельні ятки.

У серпні 1484 року місто потрапило в облогу величезної турецької армії: 50 000 кримчаків Менглі-Ґерая— іграшка порівняно з трьохсоттисячним військом султана Баязида II. Фортеця протрималася 16 днів, але потім здалася — і на 328 років у Придністров’ї запанували османи. Сюди переселили татар, які утворили Буджацьку орду з центром в Ак-Кермані. Іноді вони фамільярно називали місто Акджа — Біленька.

Протягом XVI–XVII століть запорізькі козаки здійснювали набіги до аккерманських стін. А ХVІІІ століття принесло три російсько-турецькі війни. У 1812 році за Бухарестським мирним договором південь Бессарабії разом з Аккерманом перейшов до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар відселили в Таврійську губернію, а на їхнє місце прийшли болгари, німецькі колоністи, гагаузи.

Використання замку і сучасний стан

До 1832 року фортеця, анахронізм старих часів, повністю позбулася свого стратегічного значення. У 1896 році її оголосили історико-архітектурним пам’ятником.

Зараз у літні дні в Цитаделі проходять лицарські турніри — чудовий спосіб для туристів краще познайомитися із Середньовіччям.

Авторка: Ірина Пустиннікова