Білокриницький палац

В Україні сила-силенна Білокриниць — навіть на Тернопільщині є ще два села-тезки. Але нам на саму північ області, в околиці Кременця. 

Власне, наша Білокриниця вперше в документах згадана 9 травня 1483 року як маєток кременецького війта Юрка Німчина з Буська. Вона лежить над притокою Ікви, річечкою Дядьківська Криниця, біля підніжжя Кременецьких гір. У самому селі було колись невелике джерело, яке ніколи не замерзало. Люди називали його Білим — звідси й назва. 

Місцевий експалац розташований на вулиці Молодіжній. Шукати не доведеться — дорога сама приведе під красиву неоготичну браму. Усередину палацу потрапити складно, а от задбаною територією гуляти можна досхочу.

У XVI столітті Білокриниця фігурує в документах як власність князів Збаразьких, тоді ще православних русинів, які не цуралися свого походження. Вони звели тут ренесансний замок з двоповерховим житловим корпусом і великими пивницями. Форпост мав чотири потужні бастіони й наповнений водою рів. У 1603 році твердиню захопили татари. За два роки Збаразькі відбудували замок — вийшов майже точнісінько такий самий, як був.

1631 року помер, не залишивши нащадків, останній з князів Збаразьких, Юрій (Єжи), а Білокриниця відійшла Вишневецьким, з якими Юрій був посвоячений. Костянтин ІІ Вишневецький якраз був тоді старостою в Кременці, тож обрав Білокриницю під свою резиденцію. У 1705 році тут гостював гетьман Іван Мазепа. А вже в 1725 році як посаг за Урсулу Вишневецьку (хресним батьком якої був якраз Мазепа) Білокриницю отримує князь Міхал Радзивілл. Ті, хто цікавилися магнатськими родами в Україні, могли чути, що в Радзивіллів було прийнято давати одне одному досить дивні прізвиська-нікнейми. Міхала рідня кликала Рибонькою.

Багатющі князі Білокриницею не дуже цікавилися, і невдовзі Домінік Радзивілл продав її Олександру Колонна-Чосновському. Після його смерті в Білокриниці не було шансів знову потрапити у власність до польського роду: пам’ятаємо, царат це забороняв. Село купив Олександр Воронін, який став останнім власником і палацу, і 4797 десятин полів і лісів навколо.

З правами на власність розібралися, розберімося з власністю — повернімося до князів Вишневецьких. Вони переважно мешкали у Вишнівцю. Білокриницький замок занепадав. Північно-західний бастіон і половина західного валу взагалі розвалилися. У 1806 році весь поруйнований замок зжерло полум’я. Наступні кілька десятиліть він являв собою лише мальовничу руїну, яку й видно на літографії Антона Піллера (середина ХІХ століття). Саме тоді краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький зробив заміри споруди: замок був 35 сажнів завдовжки, 9 завширшки, 5 заввишки і налічував близько 40 покоїв і залів. Рови в 6 сажнів шириною оточували споруду з усіх боків. Нагадаємо, що сажень — це 2 метри 13 сантиметрів. 

Олександр Чосновський звів неоготичний палац у Білокриниці приблизно після 1850 року, включивши в новобудову частину раритету — мури лівого крила старого замку. Але новий палац настільки сильно відрізняється від замку-попередника, що говорити про реконструкцію немає жодної можливості. Та й про перебудову теж: це нова споруда зі шматочком старої. Імовірно, каміння старого замку пішло на будівництво нового палацу.

Автором білокриницького парку був Діонісій Міклер, що був спроектований у середині ХІХ століття.

Чосновський, затіваючи перебудову, прорахувався: грошей на масштабну реконструкцію ще й правого крила замку в нього не було. А потім він раптово помер — і на опікунів його малолітніх дітей звалився велетенський борг. Вони платити його відмовилися — борг ріс. У результаті 1870 року палац виставили на аукціон — і його за 40 тисяч карбованців придбав Олександр Воронін. 

У часи Вороніна руїни замку ще існували. Росіянин ними не зацікавився, а просто розширив палац. У заповіті Воронін увесь маєток і 80 тисяч карбованців призначив на заснування й утримання сільськогосподарської школи для хлопчиків. Вона діяла в стінах палацу з 1892 року. У якомусь сенсі діє і нині: у палаці зараз Кременецький лісотехнічний коледж. На базі міклерівського парку влаштовано навчальний дендрарій. 

Авторка: Ірина Пустиннікова