Чернятинський палац

Історія Чернятинського палацу

За 17 кілометрів на захід від Жмеринки лежить мальовничий Чернятин. У XVII столітті тут поселився якийсь козак Чернята — з його хутора пізніше виросло село. Не без допомоги старовірів-липованів, які після церковної реформи тікали з Росії в Україну, де була свобода віросповідання — та й узагалі свобода. Колись ці землі належали родині Свіршків гербу Ястшембець, аж поки Ян Свірщ у середині XVI століття не помінявся з державою: він їй — сусідні Маньківці, вона йому — Гусятин і Кутківці, розташовані значно західніше. Пізніше Чернятин належав Виговським, Любомирським і Понінським. У 1730 році, за сто років до зведення палацу, король Польщі Август ІІ віддав Маньковецький ключ Томашу Домбському. Пізніше маєтність успадкувала його онучка Текля, яка одружилася у 1778 році з обозним Ігнацієм Вітославським гербу Нечуя. Це був давній рід з автохтонно українського Підляшшя, але не те щоб знаменитий чи дуже багатий. 

У самому центрі села, навпроти школи, за старим парканом з монументальними брамами, ховається розкішний неоготичний палац Вітославських. У ньому ще з радянського часу розмістився один з корпусів сільськогосподарського технікуму (зараз це коледж при Вінницькому національному аграрному університеті). І це прегарна будівля. 

Архітектурні особливості та перетворення замку

Чернятин — той випадок, коли зовнішнього огляду палацу буде точно недостатньо. У резиденції Вітославських частково збережені інтер’єрні цікавинки. Не дарма сусіди-шляхтичі в унісон дивувалися красі місцевої резиденції як зовні, так і всередині: в усьому дотримано готичних канонів. Дотепер є і склепіння вестибюлю, розписані найяскравішими фарбами з сільського будівельного магазину, і камін, і голландські кахлеві п’єци на сходах другого поверху, і герби Вітославських та їхніх предків у розетці на стелі аванзалу другого поверху, і інший ліпний декор. 

Ігнацій Вітославський, у минулому — коронний обозний (була така посада при дворі короля), звів свій розкішний палац начебто на місці давнішого замку (XVII століття). За іншими даними, він не так будував з нуля, як перебудовував уже наявну садибу — зорієнтувавши оновлену будівлю фасадом на південь, у бік Кучманського шляху. Сталося це не пізніше, ніж у 1820-х роках. 

Автором проєкту будівництва (чи то реконструкції) садиби в неоготичному стилі у 1830 році був, імовірно, архітектор мальтійського походження Генрик Іттар. 

Палац був невеликим (це потім він обріс прибудовами, ніби черепаха рибами-причепами), але пишним, елегантним. Славився бібліотекою в кілька тисяч томів. Можливо, одночасно з палацом будували репрезентативну в’їзну браму. Коли в Чернятин прийшла залізниця, навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості. Збереглися пілони воріт, але і не мрійте вийти до них одразу з вагону: сучасна станція «Чернятин» давно вже в іншому місці. 

Праворуч за брамою — і зараз фруктовий сад, а далі дві алеї ведуть до англійського парку. Його заклав Діонісій Міклер на основі дубового лісу. Сталося це чи то на межі XVIII — ХІХ століть, чи то в 1814 році. Це може бути підказкою щодо дати створення самого палацу (а може і не бути). Площа парку — 31 гектар, є в ньому ставок з невеликим озерцем. Він був би милим, якби його береги не заросли небезпечним борщівником. Колись тут був цілий каскад ставків — зараз це радше невелика низка боліт. До цього часу мешканці Чернятина впевнені, що палац і парк поєднує таємний (і таємничий) підземний хід. Перевірити, наскільки легенда правдива, поки що ні в кого руки не дійшли.

Велика кам’яна квіткова ваза, вкрита зображеннями янголів, котру навіщось побілили вапном, колись теж стояла в парку — а зараз переселилася до південного фасаду палацу. Ще одна, меншого розміру, має зображення, що відтворюють скіфський звіриний стиль. Обидві вази стилізовані під ранньохристиянські хрестильні чаші. Кілька альтанок і паркових павільйонів до наших часів не дожили.

Колись на флагштоку красивої башти майоріли прапори Вітославських, коли господарі перебували в маєтку. Високі готичні фіали-шпилі зараз збереглися тільки біля головного входу до палацу. Він прикрашений скульптурами двох левів на гранітних сходах. Колись такими стрімкими вертикалями закінчувалися всі численні лопатки будинку. Не дожили до нашого часу і герби, котрі леви тримали в лапах.

Ажурна тераса-лоджія на південно-західному розі палацу (саме біля нього колись росла липа-велет) з’явилися пізніше. Тут колись був головний вхід до будинку. На стіні біля нього висіла кам’яна чаша з голівками янголів, з уст яких стікала вода. 

Використання замку та сучасний стан 

Як інша подільська шляхта, Вітославські спробували себе в цукровому бізнесі. Мода, тренд чи просто ще одне джерело прибутку — уже не важливо. У них ця справа не вистрілила, і цукроварня невдовзі вже стояла покинутою. У 1865 році Евгеніуш Вітославський втратив й інші статки, і близько 1870-го року продав Чернятин і сусідні Маньківці Марії Михайлівні Львовій: у ті часи поляки могли продавати свою власність лише росіянам. Вензелі на брамі з літер «М» і «Л» — згадка про нову хазяйку. Навпроти входу розмістився будинок управителя. У радянський час східне крило «П»-подібного палацу перебудували — при цьому зникла вся автентичність споруди з цього боку. 

Авторка: Ірина Пустиннікова