Луцький замок

Історія Луцького замку

З усіх українських середньовічних укріплень саме цей форпост бачили практично всі в країні: 28-метрова В’їзна башта замку зображена на банкноті 200 гривень. Вона могла б прикрасити й котрусь із купюр євро, бо саму ідею об’єднаної Європи вперше була озвучили саме в стінах Верхнього замку 1429 року.

Уже наприкінці Х століття на цьому місці насипали оборонний вал. Луцькі укріплення вперше згадав польський літописець Ян Длугош: він зазначив, що Лучеськ заснував у 1000 році  київський князь Володимир Святославович. У тому не лише воювали, а й відпочивали. У шахи грали точно: археологи знайшли різьблені кістяні фігури. Та 1261 року форпост, як й інші твердині краю, розібрали на вимогу татарського воєводи Бурундая.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Замок відродився в часи князя Любарта, у ХIV столітті. Міські легенди пам’ятають, як насипав князь Любарт греблю, загативши річку Стир, щоб фортеця опинилася на острові, як влаштував у В’їзній башті підйомний міст, як поступово замінював у закруті (або ж луці — звідси й ім’я міста) Стира дерев’яні укріплення цегляними, домішуючи до розчину курячі яйця.

У січні 1429 року литовський князь Вітовт Кейстутович запросив сюди монархів з 15 держав. Серед них були німецький імператор Зигмунд, датський король Ерік IV, польський монарх Ягайло, великі магістри Тевтонського та Лівонського орденів, легат Папи Римського Андрій, великий князь московський Василій у супроводі митрополита Фотія і князів Тверського й Рязанського, посол візантійського імператора Палеолога. Із сім’ями монархів та челяддю гостей нарахували майже 15 000, тоді як містян — приблизно 5000. А які були витрати! Лише на банкет пішло 700 волів, 1400 баранів, 100 зубрів і лосів, а гусей і курчат ніхто й не брався рахувати. Лилися ріки пива й меду — щодня по 700 діжок!

На цьому «саміті» розглядали проблеми створення коаліції проти Османської Порти, рівних прав для католицької і православної церков та коронації Вітовта.

Головна луцька легенда пов’язана саме з цим. Папський нунцій уже віз до столиці Волині обсипану діамантами корону, та чомусь вона зникла дорогою — чи, як стверджує легенда, її розрубали на шматки й розвезли по всій Європі, тож бути королем Вітовту не судилося.

Коли 1795 року Луцьк увійшов до Російської імперії, Любартова твердиня почала перетворюватися на мальовничу руїну. Під час пожеж у ХІХ столітті лучани розглядали колишній форпост як джерело матеріалу, потрібного для відбудови міста. У 1863 році уряд навіть видав «височайшее повеление» про розбирання В’їздової башти й південного муру. На аукціоні цей фрагмент замку пішов за 373 карбованціа початкова ставка була всього 18 карбованців 50 копійок.

Фортеця не стала жертвою завдяки яйцям у кладці, тож порятунок замку є цілком заслугою Любарта і Ко: кладка трималася міцно. Від 1885 року до замку почали ставитися як до пам’ятки історії, хоч і в дивний спосіб: на території замкового двору тіснилися пожежна команда, міська управа й казарми для городових, а з 1918 року ще й відкрили літній театр. Реставрацією замку зайнялися лише в 1960-70-х роках.

Використання замку та сучасний стан 

Міцні десятиметрові стіни й сьогодні з’єднують три башти граду. У Владичій розмістилися арсенал й унікальна колекція дзвонів. У Любартовій — виставка будівельної кераміки «Плитниця». Каміння фундаментів вказує на місця, де були палац Вітовта та церква Івана Богослова. Більше пощастило Шляхетському будинку (1789) і палацові єпископа (1814).

Щороку у фортеці відбуваються лицарські турніри «Меч Луцького замку». Коли дивишся з бійниць замкових мурів на панораму міста на північ від твердині, дивуєшся сусідству з галасливим і не дуже акуратним міським базаром. Замок пливе над його рядами, неначе вічне над сьогоденним.

Авторка: Ірина Пустиннікова