Невицький замок

Історія Невицького замку

На горі за річкою Уж уважний мандрівник помітить силует старовинної башти. Справжнісінький замок? Звісно. З мосту гарно видно незвичної форми греблю 1930-х років. Тут водиться форель, риба капризна, що любить лише чисту, насичену киснем воду. Трохи далі з гірського провалля з шумом виривається потік Кевелів. Серпантин на вершину колишнього кратера, а зараз гори у Вулканічних Карпатах (125 метрів), де стоять розвалини Невицького замку, веде через ліс. Та на вершині — раптом шлагбаум і сторож з гавкучим собакою. Де ж замок? За санаторієм, який зараз розбудовують. Навколо — старовинний «Сад Вагнера», закладений 1879 року й названий на честь угорського садівника Карла Вагнера. Ще кілька десятків метрів — і перед очима відкривається панорама середньовічного замку. Зараз його територія огороджена: тут кволо, але тривають реставраційні роботи. Вхід на руїни Невицького замку, який оберігають земляний вал і глибокий рів, вільний.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Твердиню вперше згадано в XIV столітті (за іншими даними, 1248 року) як королівщину. Тоді це був дерев’яний форпост, який належав Обо Омодею, одному з повстанців, що вбачали в тодішньому королі Угорщині Карлі Роберті Анжуйському чужинця й ставленика Папи Римського. Після битви під Розгоні 1312 року військо Омодея було розбито, а Невицьке дісталося ужанському жупану Петру Петенко (Петуні). Невдовзі він підняв проти короля нове повстання. Закарпатці навіть зверталися по допомогу до сусіднього галицького князя Лева Юрійовича, та Галицька Русь не могла допомогти бунтівникам. У 1321 році королівські війська захопили Невицький замок.

1328 року замок дістався родині угорських магнатів Другетів, які його й перебудували. Так виникла мурована фортеця, оточена ровом. У плані вона — неправильний еліпс із внутрішнім подвір’ям 35 на 12 метрів. У дворі збереглися залишки криниці діаметром три з половиною метри. Ні, власники замку не намагалися докопатися до води. Вони розуміли, що це навряд чи можливо на вершині згаслого вулкану. Але в колодязі збиралася дощова вода подібно до венеційських цистерн.

Замок мав чотири башти. Усередині мурів стояли житлові корпуси. З боку Ужа, де замкова гора різко обривається, схил зміцнили підпорними стінами. Історики вважають, що турецька царівна, на прізвисько Поган-Діва, могла бути однією з представниць роду Другетів, що якраз і стежила за відбудовою твердині. Додавати у вапно коров’яче молоко та яйця вона вирішила не з власної примхи: навіть у ХІХ столітті великі споруди, як-от Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях, зводили на такому природному «цементі».

Використання замку і сучасний стан

1644 року замок було частково зруйновано військами угорського князя Дєрдя Ракоці ІІ. З того часу твердиню не відбудовували. Зацікавлення до неї повернулося наприкінці ХІХ століття, у часи моди на все романтичне й таємниче. 1923 року замок узявся відроджувати ужгородський туристичний клуб. Ще одна реставрація відбулася 1968 року.

З оглядового майданчика на башті-донжоні відкривається чудовий вид на греблю на Ужі та на сусідні села — Гуту й Оноківці. У ясну погоду звідси можна побачити навіть передмістя Ужгорода.

Авторка: Ірина Пустиннікова