Олеський замок

Історія Олеського замку

Чуєте переможний крик щойно народженого немовляти? Навіть стихія, що розійшлася не на жарт, не заглушить його. Прийти у світ в таку грозу, ще й під час ворожого нападу — оце вибрав ти час для народження, хлопчику!.. Теофілія, дочка руського воєводи Івана Данило́вича, віддає дитинча бабці-повитусі, щоб спеленати, але тільки-но та кладе його на чорний мармуровий стіл, усе здригається від громовиці. Навіть мармур не витримав — тріснув, а бабця оглухла.

17 серпня 1629 року у світ прийшла незвичайна людина. На честь народження спадкоємця банкет був не менш бучний, аніж два роки тому, у 1627-му, коли Данило́вич віддавав Теофілію заміж за родовитого Якуба Собеського.

Матуся вирішила назвати сина на честь його діда-воєводи, але в історію він увійде не Іваном, а на польський манір — Яном. Бабуся, Катерина Красицька, не дочекалася онука ме за її придане Іван Данило́вич почав реконструкцію старого замку в Олеську. Його згадано під 1327 роком, коли будинок на одинокій горі лежав на кордоні між Литвою, Польщею та Угорщиною, а правили тут то польський феодал Іван із Сенна, то останній галицько-волинський князь Дмитро-Любарт, то угорський намісник Галичини Володислав Опольський. Служив у Данило́вича шляхтич Михайло Хмель — ще син у нього був маленький, Богдан… Потім родина Хмелів переселилася на хутір Суботів. Після битви під Цецорою в 1620 році Михайло із сином потрапили в полон, і Данило́вич намагався обміняти їх на полоненого Абдурахмана…

До Марціани, старшої дочки Данило́вича, Адам Жолкевський кілька разів засилав сватів, але воєвода й чути не хотів про такого зятя. Якось під час гри в карти невдаха-наречений забажав чіткої відповіді: буде Марціана його чи ні? Хто ж знав, що неборака, почувши відмову, покінчить з собою просто на очах у всіх? Але й сором: його навіть на цвинтарі, грішника, поховати не можна було. Скинули тіло в болото неподалік — та й усе… Та люди базікали, начебто ночами замком блукає дух Адама, адже в кожному замку мусить бути свій привид.

Досягши вершини життєвого шляху, найславетніший польський король Ян Собеський повернувся туди, звідки прийшов у цей світ. Олеський замок, проданий за борги зятя, Андрія Конецпольського, 1682 року Ян викупив за 400 000 злотих — велетенську на ті часи суму. Його кохана дружина Марисенька, француженка Марія-Казимира д’Аркуїн, стежила у 1684 році за реставрацією — Ян ІІІ, переможець турків під Віднем, повернувся зі славетного походу до відновленої рідної оселі. Стараннями варшавських майстрів браму замку перебудували, каплицю розписали поліхромією, покої оздобили фресками та картинами, підлогу виклали мармуровими плитами.

До Олеського замку королівська сім’я приїжджатиме наприкінці літа протягом шести років. Звідси Ян навідуватиметься у свої маєтки в Золочеві та Підгірцях. Звідси йтиме на лови. Прислухайтеся: може, почуєте тупіт коней, що несуть королівську карету?

Архітектурні особливості та перетворення замку

…Після Яна ІІІ життя Олеського замку зупиниться на довгі роки, щоб пробудитися в 1974-му, коли твердиня стала філіалом Львівської галереї мистецтв. Неабияк посприяв відродженню замку директор галереї, Герой України Борис Григорович Возницький. Відновлював фортецю майже з руїни: уже наступні після Собеських власники твердині, Жевуські, перетворили форпост ледь не на розвалини (про це свідчить і найдавніше зображення замку, яке 1781 року зробив інженер Мюнтц). Наприкінці XVIII століття фортецю продають з аукціону, за кілька років, у 1806-му, вона горить — і ще раз палає в 1836 році. Неначе вогню мало, у 1838 році під час 15-хвилинного землетрусу тріскаються мури замку, руйнується його ліве крило. У 1875 році завалилася замкова криниця, а в 1951-му нову пожежу спричиняє удар блискавки. На середину ХХ століття замок уже встиг побувати сільськогосподарською школою і табором для військовополонених.

Використання замку та сучасний стан 

Сьогодні в замкових покоях експонують зразки мистецтва кількох епох. Тут є чудові брюссельські шпалери XVI століття, мармуровий надгробок Анни Сенявської з Бережанського замку, дивовижна збірка дерев’яної скульптури XIV–ХІХ століть, величне батальне полотно Мартина Альтамонте «Битва під Віднем» 1692 року, іконостас Федора Сеньковича. Чимало цікавинок зберігає і капуцинський монастир XVIII століття біля підніжжя фортеці: зараз тут розмістилися запасники музею. Вартий уваги й парк, що оточує замок: зокрема, його прикрашають скульптури, які залишилися після пленеру скульпторів, що проходив у містечку в 1996 році.

Олесько, що казковим маревом піднімається обабіч траси Київ–Львів, про до смаку й кіношникам: тут знімали численні історичні й фентезійні стрічки.

Авторка: Ірина Пустиннікова