Кривченський замок

Історія Кривченського замку

Кривче — певно, найпопулярніше село Тернопільської області. Дивина, якщо туристи А ви б хотіли на перервах бачити з вікна класу справжній замок?

Стара назва поселення трохи сумна — Оплакане. Із замкової гори можна зрозуміти, чому з готичного Оплаканого село перетворилося на Кривче. Високий пагорб піднімається над поселенням, відкриваючи панораму на кілометри. Он пішов битий шлях до печери, он там, далі, — скромна дерев’яна церква, а між хатками зміїться дорога, і хоч би метрів з двісті вона пробігла по прямій, так ні — усе в’ється та вихиляється кривульками. Крива, плутана дорога, тому й Кривче.

Архітектурні особливості та перетворення замку

Звели замок місцеві власники Контські 1639 року — напередодні Хмельниччини й турецької навали. Форму замку підказав рельєф високого пагорба: це прямокутна твердиня з чотирма кутовими баштами та в’їзною брамою. Хоча й укріпилися Контські непогано, фортеця в Оплаканому часто піддавалася татарам, а в 1648 році й козаки постаралися, вигнавши з твердині гарнізон.

Коли 1672 року з Бучача повертався турецький султан Магомет IV, його армія, захопивши замок, перетворила його на султанську штаб-квартиру. Визволяти Оплакане від яничарів 1675 року взявся польський король Ян Собеський. Замок звільнили, але під час облоги він сильно постраждав.

Використання замку і сучасний стан

З XVIII до середини ХІХ століття форпост слугував житлом для шляхтичів Голейовських. Коли мешкати в старих стінах стало зовсім некомфортно, вони продали замок підприємцю Л. Зейдману. І новий власник зробив те, що не змогли до нього ані козаки, ані татари, ані турки: зруйнував твердиню, дозволивши селянам розбирати фортецю на каміння. Так зникли північна, західна й східна стіни та дві кутові вежі. Розібрали не лише мури — навіть від фундаментів метикуваті ґазди нічого не залишили. Оговталися люди лише в 1920-х роках. Тоді Подільське туристично-краєзнавче товариство провело реставрацію замку. Відновили одну з башт, у якій влаштовали приміщення для туристів. У ті часи ще існувала в’їзна брама з напівзруйнованою надбрамною вежею. І її, і залишки мурів розібрали в 1946 році задля матеріалу на ту зміїсту дорогу.

У замку з’явився шанс на реставрацію в 1990 році, коли місцевий колгосп доклав чимало зусиль і коштів для відновлення залишків твердині. Тоді північно-західна вежа отримала свій «капелюх» — дах. Київські археологи обстежили руїни, розчистили засипані землею перші яруси обох веж, знайшли залишки мурів. Їх відновили чотири метри заввишки, хоч раніше вони були майже до семи метрів. Під час розкопок траплялися козацькі люльки, леміш від плуга, польські й литовські монети XVII століття — а ще чавунна гарматна бомба. Знахідки помандрували до запасників музеїв Києво-Печерського заповідника. Знайшли дослідники й обов’язковий підземний хід: він, засипаний зараз землею, починався біля східної стіни фортеці.

За мурами, у сосновому гаю, стоїть непоказний, але старовинний замковий костел. Про цей храм туристи знають ще менше, ніж про замок. Усю увагу перебрала на себе печера Кришталева — це зрозуміло, але все-таки трішечки несправедливо.

Авторка: Ірина Пустиннікова