Палац Потоцьких у Тульчині

Часом здається, який маєток в Україні не візьми, там або мешкали, або бували Потоцькі. Рід був великий, дуже багатий, маєтків мав чимало. Але найпишніший — на Вінниччині, у Тульчині.

У XVIII столітті Тульчин був однією з найзначніших резиденцій Східної Європи — усе завдяки Станіславу Щенсному Потоцькому, який обрав містечко своєю столицею в 1775 році. 

На площі в півтора мільйона гектарів виріс «подільський Версаль». Чималий палац, прикрашений гербом Потоцьких Пилява, будував французький архітектор Лакруа. Крім палацу, з’явилися великий парк з фонтанами й клумбами, костел, театр, манеж і навіть цвинтар для улюблених собак. У своїй резиденції Потоцький приймав багатьох відомих людей, серед яких були й фельдмаршал Григорій Потьомкін, й останній король Польщі Станіслав Август Понятовський. І місту Потоцький допоміг: домігся для нього самоврядування (магдебурзького права) у 1787 році. 

За Станіслава Щенсного резиденція мала картинну галерею, бібліотеку на 17 тисяч томів, друкарню, манеж, турецькі лазні, оранжерею, стайні й театр. 

Але ніхто не вічний. Після смерті графа Тульчин, як і всі інші його маєтності, дістався Софії Потоцькій. А підростали сини — їм теж хотілося палаців, грошей і красивого життя, не гіршого, ніж у матері, яка тринькала гроші Потоцького з вражаючим розмахом. І от у 1820 році, коли Софія була поза Поділлям, учорашній підліток, двадцятирічний Мечислав, узявся самовільно господарювати в Тульчині й Ольхівці. Заволодів усім, що було в маєтках, — навіть маминими коштовностями. 

Юнака цікавили лише гроші, він був патологічно скупим. Селян визискував нещадно, містян позбавив привілеїв на самоврядування. Кошти вивозив за кордон — і сам мріяв виїхати туди пізніше. Так і трапилося: помер багатієм 26 листопада 1878 року в Парижі невдовзі після відзначення свого 79-річчя. А перед тим… 

Перед тим було життя, що проситься на екран: підпал судового архіву в Брацлаві, спроба отруїти слідчих там-таки, підкуп суддів. Викрадення просто з театру під час вистави чужої дружини, на яку наклав оком сам цар. Самовільна втеча з царської служби. Ще одна втеча: цього разу вже від Мечислава тікала дружина Емілія зі Свейковських. Перехід у православ’я і нове ім’я: Мечислав Потоцький став Михайлом. Чого не зробиш, щоб послабити поліцейський нагляд за собою!

Як красуня Софія зналася на європейських резиденціях, так її запальний син знався на в’язницях. Сидів і в Києві (за хабар вибрався з цитаделі), і у Воронежі, у В’ятці та Шліссельбурзі. Звідусіль тікав. Коли таки отримав закордонний паспорт, то, нав’ючений меблями, картинами, зброєю та порцеляною з Тульчина, дістався Парижа. Там вдало грав на біржі і примножував статки. Тим часом комісія, що керувала маєтком графа, доки він був у засланні, продала родинний архів Потоцьких як макулатуру одеським купцям. Частину документів дивом вдалося викупити князю Романові Даміану Сангушку. 

Палац Потоцького — і тепер головна окраса міста, хоч не збереглися розкішні інтер’єри, багаті колекції монет, порцеляни та живопису. Легенди про неймовірні багатства Станіслава Щенсного досі тривожать думки не одного мисливця за скарбами. А от де їх шукати — тут версій чимало: одні кажуть про підземелля палацу, інші — про таємні ходи всередині стін, треті вважають, що скарби чекають на дні ставка поблизу колишньої резиденції. 

Кількість відомих імен, що так чи так пов’язані з Тульчином, вражає. У маєтку Потоцьких гостювали польські поети Юліуш Словацький і Станіслав Трембецький. У місті 1806 року відбував службу ад’ютант командувача корпусу Іван Котляревський, а полковник Павло Пестель у 1818 році створив тут управу «Союзу благоденства», перетворивши Тульчин на осередок масонського Південного товариства. 

З 1984 року в палаці Потоцьких розміщене місцеве училище культури. Триває реставрація комплексу. 

Авторка: Ірина Пустиннікова