Один з найгарніших палаців Черкаської області розташований у Корсуні-Шевченківському, на гранітних берегах річки Рось.
Історія палацу у Корсуні-Шевченківському
Ще в 1032 році князь Ярослав Мудрий збудував на кам’яному острові посеред ріки одну зі своїх фортець. Її зруйнувала в 1240 році татарська орда. Пізніше до цих мальовничих місць прибули з кримського Херсона монахи — і залишилися. І дали місту нову назву: Корсунь. З XVI століття на острові на Росі стояла вже не князівська фортеця, а православний Петропавлівський монастир. Напевно, його ченці були свідками перемоги війська Богдана Хмельницького над армією гетьмана Миколи Потоцького в 1648 році. А з кінця XVIII століття тут з’явився маєток великої краси.
Про палац на гранітному острові задумався в 1782 році тодішній власник Корсуня князь Станіслав Понятовський, родич останнього польського короля Станіслава Августа: дуже вже гарні тут місця — на таке приємно милуватися з вікон власного будинку.
Уже в 1783 році Жан-Анрі Мюнц звів тут невеликий дерев’яний палацик. Парк навколо був теж мініатюрний. Можливо, пізніше цей протопалац став так званим «швейцарським шале». Це був компромісний варіант — треба було думати про щось серйозніше й більше.
Архітектурні особливості та перетворення палацу
Архітекторами для палацу мрії Понятовський у 1787 році обрав Жана-Анрі Мюнца й Джона Ліндсея, якого магнат кликав Яном. Той, певно, не ображався: хоч і був шотландцем, але народився в Білостоку й усе життя провів у Польщі. Обидва пани були не зодчими, а художниками. Вісім аркушів з ескізами неоготичної резиденції до Другої світової війни зберігалися в Кабінеті малюнків бібліотеки Варшавського університету. Зараз лишилося чотири — усі авторства Лінсдея. Ще два плани зберігаються в якомусь з військових архівів Москви. Кажуть, сам король Станіслав Август за компанію зі своїм колегою, австрійським імператором Йосифом ІІ, у 1787 році схвалив проєкт корсунського палацу. Він заїхав до родича в гості 7 травня того року. Господар Корсуня потім докладно описав цю подію у своєму щоденнику.
Зустрічати аж двох королів висипав увесь Корсунь. Селяни, згадував потім князь, так тішилися, що намагалися подарувати Станіславу Августу то теличку, то корову. Монарх від дарів лише відбрикувався. Завершити зустріч мала традиційна учта для жебраків, але князь із пихою писав, що серед його 110 тисяч підданих таких не знайшлося жодного. Але традиція є традицією — із ситуації безжебраччя треба було якось виходити. Тоді магнат вигадав зібрати довгожителів-дідів. Вони дві години говорили з королем — хтось навіть згадував, як брав участь у Полтавській баталії 78 років тому. Інший стверджував, що його батько сам довіз Карла ХІІ з почтом до турецького кордону. Після обіду дідусям оголосили, що весь посуд на столі — у їхньому розпорядженні, це дарунок від князя. Та довгожителі обурилися й заявили, що прийшли віддати шану королям, а не по подарунки. З князя вийшов би непоганий фантаст.
Палац став флагманом нового стилю — це перша неоготична споруда на теренах тогочасної Речі Посполитої. Стильових впливів тут можна знайти безліч: є і щось східне, і щось візантійське, і щось готичне. Князь за модою — навіть архітектурною — стежив. Найцікавішим приміщенням палацу була височенна двосвітна зала (проєкт, можливо, Роберта Адама) — її одразу задумували як місце експонування князівської колекції скульптур.
Станом на 1789 рік маєток складався з ландшафтного парку площею 97 гектарів на трьох островах на Росі (ландшафтний архітектор Жан-Анрі Мюнц), палацу, ордерної галереї, двох конюшень і трьох флігелів.
У 1799 році, коли Польща була розчавлена недавнім поділом між Росією та Пруссією, Корсунь увійшов до імперії Романових. Маєток Понятовського викупив російський імператор Павло І, а потім подарував міністру юстиції князю Петру Лопухіну, генерал-губернатору Ярославля. Усю суму (а вона була фантастичною — 666 666,20 золотих) монарх видав Понятовському готівкою — і заборонив вивозити ці гроші за кордон. Князь, вважаючи, що йому серйозно недоплатили, одразу вислав усі кошти до Відня.
За сина Лопухіна Павла (1799–1873) палац радикально перебудував невідомий архітектор. Тепер тут запанував російський романтизм з домішками неоготики й класицизму. Звели в’їзну браму в стилі середньовічних замків, швейцарський будиночок (шале — у ньому зараз картинна галерея), лютеранську каплицю, манеж та оранжерею.
У другій половині ХІХ століття Корсунем володів князь Микола Лопухін-Демидов. За його правління резиденція знову змінила вигляд: добудували ще два поверхи до одноповерхового флігелю, звели дві каплички, контору управителя й князівську лазню. Ян Болеслав Лівський, який відвідав Корсунь у 1862 році, занотував, що «зараз зміни в палаці зайшли настільки, що замість даху влаштовано терасу з клумбами». І ще, менш цікаве, але теж важливе: «Стайні існують до цього часу, при них скарбниця, у якій має бути багато цікавого». Лопухіни теж колекціонували мистецтво — переважно картини європейських майстрів, а в їхній збірці скульптур були шедеври Бертеля Торвальдсена й Антоніо Канови, найвизначніших скульпторів того часу.
Використання палацу та сучасний стан
У 1930-х роках садибу Лопухіних-Понятовських використовували як санаторій для залізничників. На тогочасних листівках з видами палацу гордо красується напис «Гуртожиток». Лопухіни б такого гумору не зрозуміли.
А після Другої світової війни подвір’я садиби заповнила військова техніка. Адже околиці міста — свідки грандіозної Корсунської битви 27 січня — 17 лютого 1944 року. Цей масштабний жорстокий бій називали «новим Сталінградом». 336 тисяч солдатів радянської армії (Першого і Другого Українських фронтів) — проти 170 тисяч солдатів Вермахту (1-а танкова та 8-а піхотна армії). 14 лютого 1944 року Корсунь звільнили.
Чимало батьків приводять сюди дітей — подивитися на палац і танки, поблукати гарним парком, побігати кладкою над мілкою Россю. Трохи далі розташована закрита, але досі вражаюча гребля, споруджена на Росі в 1929–1934 роках. Цікавий вид на палац відкривається від монументу полеглим у Другій світовій війні на високому пагорбі над парком.
Авторка: Ірина Пустиннікова