Палац у Червоному

Палац у Червоному
Засновником поселення вважали брестсько-литовського воєводу Яна Остафія Тишкевича. Наприкінці XVIII століття маєтність купили Лесницькі, одна з них, Гелена Юстина, отримала містечко як посаг, коли вийшла заміж за Францішка Ксаверія Грохольського. Їхній правнук, Адольф Грохольський збудував тут неоготичну резиденцію. Її оточували сади й парк загальною площею 58 гектарів. Найромантичнішим місцем парку була альтанка на острівці одного зі ставків.

Згідно із заповітом Адольфа Грохольського, який помер у 1863 році, Червоне мало дістатися його другій дружині Ванді. Але вдова невдовзі після смерті чоловіка (і після антицарського повстання, коли репресії проти етнічних поляків посилилися) виїхала за кордон, а Червоне продала українському підприємцю Миколі Терещенку.

Невідомо, хто був архітектором триповерхового палацу та інших споруд маєтку. У палаці були велетенська театральна зала й вестибюль, викладений білим мармуром. У бальній залі висіли дві венеційські люстри. У багатьох кімнатах були мармурові каміни, стіни прикрашала цінна колекція голландських майстрів. Усе це, як і привезені з Італії мармурові статуї, дісталося Терещенку. Терещенки розбудували палац, особливо з боку саду.

З ХІХ століття і до наших днів Червоне знають в усій околиці завдяки цукровому заводу. Напевно, він виник ще за Грохольських. 1852 року ще один український підприємець, Іван Харитоненко, орендував місцевий цукрозавод і завод у селі Улянівка. До того він лише продавав цукор, а тепер став його ще й виробляти. Примха долі: цукровня в Червоному ледве не довела Харитоненка до банкрутства. Тут спалахнула пожежа, у якій згорів і завод, і вся продукція.

А вже Терещенки зуміли вигідно для себе використати цукровий бум, що охопив наші терени в середині ХІХ століття. Родина прославилася не лише грішми, але й меценатством і любов’ю до мистецтва. Про життя Терещенків у Червоному розповідає музей на другому поверсі адміністративного корпусу цукрового заводу, тільки от вхід туди — за перепустками. Особливо багато в музеї експонатів, пов’язаних із життям Федора Терещенка. Двадцятирічним другокурсником Київської політехніки він одружився з графинею Беатріс Кейзерлінг. У часи авіабуму Федір захопився авіаконструюванням. Був членом Київського товариства повітроплавання. Так Червоне у 1909 році побачило перший літальний апарат — французький аероплан «Блеріо ХІ». Далі в Червоному з’явилася й авіамайстерня, де працювали 25 робітників. Уже того самого року юний Терещенко збудував свій перший літак. Під злітну смугу пристосував вигін для худоби.

У 1913 році майстерні в Червоному отримали перше військове замовлення — літак «Терещенко № 5 біс». Напередодні Першої світової війни в Червоному випускали по два літаки на місяць. З 1915 року це вже був аеропланний завод. Невдовзі його евакуювали до Києва.

У боях Першої світової авіація брала активну участь. Багато літаків зазнавали пошкоджень. У 1917 році Федір Терещенко очолив потяг-майстерню з ремонту літаків. Після Жовтневого перевороту і палац, і завод у Терещенка відібрали.

У перші радянські роки в маєтку певний час розміщувався сиротинець для безпритульних дітей. Кажуть, волелюбні малюки повтікали з панських покоїв, а палац ще й підпалили. Та пожежа 1928 року стала початком довгого шляху в безодню руїни. Інтер’єри було втрачено назавжди.

Далі тут було професійно-технічне училище. Коли наприкінці ХХ століття воно переїхало в нову будівлю, палац швидко занепав і перетворився на руїну. Фонтан з трьома напівоголеними граціями з-під резиденції перенесли під селищну раду, а сам палац віддали під жіночий православний монастир. Черниці розвели тут курей і розбили клумби, але спорудою не цікавилися зовсім — і вона продовжувала занепадати. Лише в серпні 2023 року Господарський суд Житомирської області повернув садибу Грохольських-Терещенків у державну власність. Але черниці поступатися не хочуть.

Авторка: Ірина Пустиннікова