Палац у Серебринцях

Назва в села така шляхетна, що, коли дізнаєшся, що тут є класицистичний палац, складно приборкати уяву. Вона малює розкішну старопанську резиденцію і срібні (які ж іще?) води ставка біля непісля 1781 рокуї. 

Реальність розчарує. Страшні подільські дороги вимотають нерви, село виявиться бідним — і взагалі, і на архітектуру. Фінальним акордом розпачу буде власне палац Чацького. Але побачити його однаково варто.

Історія палацу у Серебринцях

Точно сказати, хто звів тут резиденцію, неможливо. Може, депутат Чотирирічного сейму, публіцист і великий коронний підчаший Міхал Чацький — приблизно після 1781 року, коли взяв за дружину Беату Моніку Потоцьку з посагом — Серебринцем. А може, будувався тут уже його син Олександр після антицарського повстання в 1831 році. Парк поруч із резиденцією розбив ландшафтний архітектор Діонісій Міклер якраз у 1830-х роках. І саме Олександр звів у селі школу й першу на теренах Поділля цукровню — і засадив навколишні поля буряками. 

У 1793 році в Чацьких село секвестрували (забрали): Поділля стало російським, і Катерина ІІ віддала Серебринці у власність Петру Рум’янцеву-Задунайському. Потім до царату дійшло, що так жорстко з місцевими поміщиками не можна, — 1796 року маєток повернули Чацьким. Олександр Чацький дітей не мав, тому ще за свого життя записав Серебринець племіннику Владиславу Чацькому (1832–1873), онуку славетного економіста й історика Тадеуша Чацького. Після смерті Владислава маєтки, усі в боргах, виставили на аукціон. Чому цукроварня не приносила прибутку, незрозуміло: господарськими питаннями Чацькі займалися ревно. Владислав брав кредити й відновив роботу заводу, виробляв з кукурудзи сурогат кави — й однаково збанкрутував.

Архітектурні особливості та перетворення палацу

На аукціоні Серебринець купив російський генерал-лейтенант Іван Бережников, герой кримської кампанії. У 1888 році маєток перейшов його сину Миколі — останньому поміщику Серебринця. 

Про інтер’єри резиденції відомо мало. Мармуровий камін у парадній залі багатьох увів в оману: кімнати навколо нього теж вважають прикрашеними мармуром, хоч це алебастр із розписом під мармур.

Використання палацу та сучасний стан

Доля палацу сумна, але не унікальна. Поширене явище — панська садиба, яка пережила Радянський Союз завдяки тому, що підпрацьовувала дитячим садочком/санаторієм/школою, а зараз потихеньку збирається в архітектурний вирій.

Вхід до палацу забили, але це не спиняє нечастих краєзнавців, які сюди навідуються. Через поламані сходи дістатися до колись розкішних залів з ліпниною на стінах та стелі досі можна, але ризик провалитися великий. Пересуватися доводиться хіба по балках перекриття: хтось зняв увесь паркет. 

У кількох кімнатах першого поверху розмістилися сільрада й бібліотека, усе інше — в стані руїни. З кожним роком сума, яку потрібно на приведення палацу в нормальний стан, буде збільшуватися, а шанси в сільради знайти мецената — зменшуватимуться. Палац пробують пропіарити в соцмережах, використовуючи вже знайомий нам метод Чорномина: фотографують фасад з доларовою купюрою в руках, пишуть листи Президенту США. Доля палацу не байдужа місцевим активістам під проводом директорки сільської школи Оксани Сірант. Серебринці і справді більше схожі на Білий дім, ніж Чорномин. Хтозна, може, якийсь з методів і спрацює.

Авторка: Ірина Пустиннікова