Акція «Україна без Кучми»

У листопаді 2000 року очільник соціалістичної партії Олександр Мороз із парламентської трибуни звинуватив президента Леоніда Кучму в причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. 

Підставою для цього стали «плівки Мельниченка» — аудіозаписи нібито з кабінету Президента. Микола Мельниченко, майор Управління державної охорони України, таємно встановив диктофон у кабінеті президента Леоніда Кучми й записав його розмови з оточенням; після оприлюднення плівок він мусив піти з посади. Ці події отримали назву «Касетний скандал». 

Георгій Гонгадзе був громадським діячем, активістом і журналістом. У квітні 2000 року він заснував інтернет-газету «Українська правда», де публікував критичні антивладні статті. Стеження за Гонгадзе почалося в червні 2000 року, у липні він написав про це в листі до Генерального прокурора України. Проте реакція на звернення була формальною. 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе зник, а в листопаді в лісі під Таращею Київської області виявили його обезголовлене тіло. 

15 березня 2008 року в убивстві Гонгадзе визнали винними трьох колишніх працівників Міністерства внутрішніх справ України, суд позбавив їх волі на терміни від 12 до 13 років. У січні 2013 року довічне ув’язнення отримав колишній начальник департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач за організацію вбивства журналіста. Замовником убивства Георгія Гонгадзе слідство визнало колишнього міністра МВС Юрія Кравченка, який у 2005 році, за офіційною версією слідства, вчинив самогубство двома (!) пострілами в голову. 

Поховали вбитого журналіста аж 22 березня 2016 року в Києві. Причетність Леоніда Кучми до вбивства Георгія Гонгадзе судом доведена не була. 

Спершу, 15 грудня 2000 року, на знак протесту проти свавілля влади на Майдан вийшло близько 50 осіб, але вже на наступний день їх було 10 000, а ще за день — 20 000. Учасники акції «Україна без Кучми» вимагали відставки Президента і зміни системи соціальних, економічних і політичних відносин в Україні. У січні 2001 року відбувся великий мітинг під Верховною Радою. Протестувальникам вдалося домогтися відставки голови СБУ Леоніда Деркача й міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

Юлія Тимошенко, яку в грудні 2000 року Леонід Кучма звільнив із посади віце-прем’єра, долучилася до соціального протесту. Утім, її зусилля були спрямовані не так на виконання вимог, які висували протестувальники, як на власний рух до влади. Тодішній прем’єр-міністр Віктор Ющенко акцію не підтримав і навіть засудив. 

9 лютого 2001 року було створено громадсько-політичну ініціативу Форум національного порятунку. Її мета полягала в усуненні від влади Леоніда Кучми як уособлення «кримінального режиму», а також у конституційному обмеженні повноважень президента. Серед засновників були Олександр Мороз і Юлія Тимошенко (13 лютого її заарештують, і вона 43 дні перебуватиме в Лук’янівському СІЗО, з якого буде звільнена 27 березня 2001 року). 

У Шевченківські дні, в березні 2001 року, коли Леонід Кучма збирався покласти квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку, учасники антипрезидентської акції спробували перешкодити йому це зробити, влаштувавши масштабну протестну ходу, яка спричинила жорсткі дії міліції і репресії проти націоналістів з УНА-УНСО на чолі з Андрієм Шкілем. 

Тоді систему змінити не вдалося. Й оскільки соціальні призвідники проблем нікуди не зникли, не минуло і п’яти років, як протести спалахнули з новою силою.

Автори: Валентина Мержиєвська, Павло Артимишин