Акція «України без Кучми»

У листопаді 2000 року очільник соціалістичної партії Олександр Мороз із парламентської трибуни звинуватив президента Леоніда Кучму в причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Підставою для цього стали «плівки Мельниченка» — аудіозаписи нібито з кабінету Президента. Микола Мельниченко, майор Управління державної охорони України, таємно встановив диктофон у кабінеті президента Леоніда Кучми й записав його розмови з оточенням; після оприлюднення плівок він мусив піти з посади. Ці події отримали назву «Касетний скандал».

Георгій Гонгадзе був громадським діячем, активістом і журналістом. У квітні 2000 року він заснував інтернет-газету «Українська правда», де публікував критичні антивладні статті. Стеження за Гонгадзе почалося в червні 2000 року, у липні він написав про це в листі до Генерального прокурора України. Проте реакція на звернення була формальною. 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе зник, а в листопаді в лісі під Таращею Київської області виявили його обезголовлене тіло.

15 березня 2008 року в убивстві Гонгадзе визнали винними трьох колишніх працівників Міністерства внутрішніх справ України, суд позбавив їх волі на терміни від 12 до 13 років. У січні 2013 року довічне ув’язнення отримав колишній начальник департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач за організацію вбивства журналіста. Замовником убивства Георгія Гонгадзе слідство визнало колишнього міністра МВС Юрія Кравченка, який у 2005 році, за офіційною версією слідства, вчинив самогубство двома (!) пострілами в голову.

Поховали вбитого журналіста аж 22 березня 2016 року в Києві. Причетність Леоніда Кучми до вбивства Георгія Гонгадзе судом доведена не була.

Спершу, 15 грудня 2000 року, на знак протесту проти свавілля влади на Майдан вийшло близько 50 осіб, але вже на наступний день їх було 10 000, а ще за день — 20 000. Учасники акції «Україна без Кучми» вимагали відставки Президента і зміни системи соціальних, економічних і політичних відносин в Україні. У січні 2001 року відбувся великий мітинг під Верховною Радою. Протестувальникам вдалося домогтися відставки голови СБУ Леоніда Деркача й міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

Юлія Тимошенко, яку в грудні 2000 року Леонід Кучма звільнив із посади віце-прем’єра, долучилася до соціального протесту. Утім, її зусилля були спрямовані не так на виконання вимог, які висували протестувальники, як на власний рух до влади. Тодішній прем’єр-міністр Віктор Ющенко акцію не підтримав і навіть засудив.

9 лютого 2001 року було створено громадсько-політичну ініціативу Форум національного порятунку. Її мета полягала в усуненні від влади Леоніда Кучми як уособлення «кримінального режиму», а також у конституційному обмеженні повноважень президента. Серед засновників були Олександр Мороз і Юлія Тимошенко (13 лютого її заарештують, і вона 43 дні перебуватиме в Лук’янівському СІЗО, з якого буде звільнена 27 березня 2001 року).

У Шевченківські дні, в березні 2001 року, коли Леонід Кучма збирався покласти квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку, учасники антипрезидентської акції спробували перешкодити йому це зробити, влаштувавши масштабну протестну ходу, яка спричинила жорсткі дії міліції і репресії проти націоналістів з УНА-УНСО на чолі з Андрієм Шкілем.

Тоді систему змінити не вдалося. Й оскільки соціальні призвідники проблем нікуди не зникли, не минуло і п’яти років, як протести спалахнули з новою силою.

Автори: Валентина Мержиєвська, Павло Артимишин

The “Ukraine without Kuchma” Protest Movement

In November 2000, Oleksandr Moroz, the leader of the Socialist Party, accused President Leonid Kuchma from the parliamentary rostrum of involvement in the murder of journalist Heorhiy Gongadze.
The basis for this allegation was the “Melnychenko tapes”—audio recordings allegedly made in the President’s office. Mykola Melnychenko, a major in the State Security Administration of Ukraine, had secretly installed a voice recorder in President Leonid Kuchma’s office and recorded his conversations with his inner circle; after the tapes were made public, he was forced to resign. These events became known as the “Cassette Scandal.”
Heorhiy Gongadze was a public figure, activist, and journalist. In April 2000, he founded the online newspaper Ukrainska Pravda, where he published critical, anti-government articles. Surveillance of Gongadze began in June 2000, and in July, he wrote a letter about it to the Prosecutor General of Ukraine. However, the response to his appeal was merely formal. On September 16, 2000, Heorhiy Gongadze disappeared, and in November, his decapitated body was discovered in a forest near Tarashcha in the Kyiv region.
On March 15, 2008, three former employees of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine were found guilty of Gongadze’s murder, and the court sentenced them to prison terms ranging from 12 to 13 years. In January 2013, Oleksiy Pukach, the former head of the Ministry of Internal Affairs’ external surveillance department, received a life sentence for organizing the journalist’s murder. The investigation identified the former Minister of Internal Affairs, Yuriy Kravchenko, as the instigator of Heorhiy Gongadze’s murder; according to the official investigation version, Kravchenko committed suicide in 2005 by shooting himself in the head twice (!).
The murdered journalist was not buried until March 22, 2016, in Kyiv. Leonid Kuchma’s involvement in the murder of Heorhiy Gongadze was never proven in court.
Initially, on December 15, 2000, about 50 people took to the Maidan to protest against government tyranny, but by the next day, their numbers grew to 10,000, and a day later, to 20,000. Participants in the “Ukraine without Kuchma” movement demanded the President’s resignation and a change in the system of social, economic, and political relations in Ukraine. In January 2001, a massive rally took place near the Verkhovna Rada. Protesters managed to secure the resignations of SBU Chairman Leonid Derkach and Minister of Internal Affairs Yuriy Kravchenko.
Yulia Tymoshenko, whom Leonid Kuchma had dismissed from her position as Vice Prime Minister in December 2000, joined the social protest. However, her efforts were aimed less at fulfilling the protesters’ demands and more at her own path to power. The Prime Minister at the time, Viktor Yushchenko, did not support the movement and even condemned it.
On February 9, 2001, a socio-political initiative called the Forum of National Salvation was created. Its goal was to remove Leonid Kuchma from power as the embodiment of a “criminal regime,” as well as to place constitutional limits on presidential powers. Among the founders were Oleksandr Moroz and Yulia Tymoshenko (on February 13, she would be arrested and spend 43 days in the Lukyanivska SIZO remand prison before being released on March 27, 2001).
During the Shevchenko Days in March 2001, when Leonid Kuchma intended to lay flowers at the Taras Shevchenko monument, participants in the anti-presidential protest tried to prevent him from doing so. They staged a large-scale protest march, which triggered harsh police actions and repressions against nationalists from the UNA-UNSO organization, led by Andriy Shkil.
At that time, the system could not be changed. And since the social triggers of the problems had not disappeared, less than five years passed before protests erupted with a new force.

Authors: Valentyna Merzhyievska, Pavlo Artymyshyn