Леонід Кравчук підписав закон «Про приватизацію державного майна», яким розпочався перехід майна з державної у приватну власність. Фактично приватизація виявилася розкраданням державної власності, яке нікому було спинити.
Після тривалих років планової економіки в 1990-ті Україна поринула в нерегульований вільний ринок. У 1992 році розпочалася широка приватизація державних підприємств у різноманітних галузях: від видобутку корисних копалин і важкої промисловості до багатоквартирних будинків. Зробити умовно «нічию» власність приватною було необхідністю, але ніхто не міг передбачити перебіг цього процесу і його наслідки.
Для приватизації була створена система майнових сертифікатів — ваучерів, які всі громадяни отримали на свою частку державної власності із правом вкласти їх туди, куди вважали за потрібне — скажімо, в акції підприємств. Але більшість людей не уявляла, що робити із сертифікатами. Працівники заводів у найкращому випадку вкладали ваучери в ті заводи, на яких працювали, не оцінюючи перспектив їхньої прибутковості. Невеличка частина людей вкладала ваучери в різноманітні трасти, ваучерні аукціони, сподіваючись на майбутні прибутки. Утім, чимало людей продало свої ваучери за безцінь, а у решти, особливо селян, їх просто виманили ті, хто знали, як ними скористатися. За невелику платню люди об’їжджали своїх односельців і збирали в них ваучери.
Відбувалася також приватизація нерухомості (будинків, квартир) і землі.
Унаслідок перерозподілу державного майна з’явилися так звані олігархи — люди, які збагатилися завдяки наближеності до влади. «Великим бізнесом» в Україні на той час називали саме привласнення державних ресурсів завдяки владним важелям. Збагатилися майбутні олігархи, звісно, не від самої приватизації, а від подальшого продажу металів, газу й інших ресурсів. Але олігархи не виникли нізвідки — громадяни зумовили їхню появу своєю необізнаністю і прагненням ситуативної дрібної вигоди.
У жодній країні Західної Європи не було прецеденту такого стрімкого розпродажу державної власності. Західний капіталізм мав свої закони й інституції, які його регулювали. А в Україні приватизація фактично перетворилася на розкрадання державної власності, яке нікому було зупинити. Свого піку формування олігархату досягло за часів президентства Леоніда Кучми і за його сприяння.
Один із найбільших у світі металургійних комбінатів, «Криворіжсталь», виставили на продаж у червні 2004 року. Переможцем торгів став Віктор Пінчук — зять Леоніда Кучми й один із найбагатших бізнесменів країни. Після Помаранчевої революції приватизація «Криворіжсталі» була скасована. Невдовзі її продали на аукціоні у шість разів дорожче.
Тоні Джадт у книжці «Після війни» пише, що перехід до вільного ринку й демократії у Східній Європі відбувся з жахливими порушеннями, але дивовижно, що відбувся взагалі, оскільки його втілювало покоління, яке ніколи не мало досвіду політичної та економічної свободи.
Автори: Валентина Мержиєвська, Павло Артимишин
The Law of Ukraine “On the Privatization of State Property”
Leonid Kravchuk signed the law “On the Privatization of State Property,” which initiated the transition of property from state to private ownership. In practice, privatization turned out to be the plundering of state property, with no one to stop it.
After long years of a planned economy, in the 1990s, Ukraine plunged into an unregulated free market. In 1992, widespread privatization of state-owned enterprises began in various sectors: from mining and heavy industry to apartment buildings. Making conditionally “no-man’s” property private was a necessity, but no one could foresee the course of this process and its consequences.
For the purpose of privatization, a system of property certificates—vouchers—was created. All citizens received them as their share of state property, with the right to invest them wherever they saw fit—for instance, in enterprise shares. However, the majority of people had no idea what to do with these certificates. In the best-case scenario, factory workers invested their vouchers into the very factories where they worked, without assessing their prospects for profitability. A small portion of people invested their vouchers in various trusts and voucher auctions, hoping for future profits. Nonetheless, many people sold their vouchers for next to nothing, and from the rest—especially villagers—they were simply lured away by those who knew how to utilize them. For a small fee, individuals would travel around to their fellow villagers and collect their vouchers.
The privatization of real estate (houses, apartments) and land also took place.
As a result of the redistribution of state property, the so-called oligarchs emerged—people who grew rich thanks to their proximity to power. At that time in Ukraine, “big business” referred precisely to the appropriation of state resources through the levers of power. The future oligarchs grew wealthy, of course, not from the privatization itself, but from the subsequent sale of metals, gas, and other resources. However, oligarchs did not appear out of nowhere—citizens facilitated their emergence through their own lack of awareness and desire for immediate, minor gain.
In no country of Western Europe was there a precedent for such a rapid sell-off of state property. Western capitalism had its own laws and institutions to regulate it. In Ukraine, however, privatization virtually turned into the plundering of state property, and there was no one to stop it. The formation of the oligarchy reached its peak during the presidency of Leonid Kuchma and with his facilitation.
One of the world’s largest metallurgical plants, “Kryvorizhstal,” was put up for sale in June 2004. The winner of the bidding was Viktor Pinchuk—Leonid Kuchma’s son-in-law and one of the country’s wealthiest businessmen. Following the Orange Revolution, the privatization of “Kryvorizhstal” was overturned. Shortly thereafter, it was sold at an auction for six times the previous price.
In his book Postwar, Tony Judt writes that the transition to a free market and democracy in Eastern Europe occurred with terrible violations, but it is remarkable that it happened at all, as it was implemented by a generation that had never experienced political and economic freedom.
Authors: Valentyna Merzhyievska, Pavlo Artymyshyn
Відео
