Городельська унія

Домовленості, укладені 2 жовтня 1413 року між польським королем Владиславом-Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, були продовженням процесу об’єднання їхніх держав, до якого обидві сторони підштовхувала зовнішня небезпека.

Перший пункт Городельської унії підтверджував факт вічного приєднання Великого князівства Литовського до Королівства Польського за згодою панів, шляхти і бояр (групи привілейованих землевласників). Вибори короля по смерті Владислава-Ягайла мали відбуватися за участі литовських панів і шляхти (але радше на дорадчих правах — «за відомістю і радою»). А от у разі смерті Вітовта «литвини» (мешканці князівства) мали «обрати» великим князем того кандидата, якого запропонує Ягайло, порадившись із польськими й литовськими панами; отже, хоч володарювання Вітовта не мало, згідно з умовами унії, спадкового характеру, однак і після його смерті Велике князівство Литовське не втрачало власного володаря — великого князя.

Городельський акт започатковував спільні польсько-литовські з’їзди в пограничних Любліні чи Парчові. Було зроблено крок до реформування ядра Великого князівства за зразком Королівства Польського: утворювалися два воєводства, Троцьке й Новогрудське, із відповідними урядами воєвод. 47 польських гербових родів мали прийняти до своїх членів 47 литовських родів, яких обирав Вітовт. Надалі таких поєднаних гербом осіб уважали родичами. Це був символічний акт не лише унії між володарями, де дві держави поставали як один суб’єкт міжнародної політики, а й добровільного поєднання двох політичних народів на персональному рівні.

Водночас привілей обмежив доступ для православних-русинів до вищої влади (центральних урядів і ради Великого князя Литовського). Цей дискримінаційний пункт був ліквідований привілеями великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа лише напередодні Люблінського сейму 1569 року. Закладена Городельським актом невідповідність між кількістю русинів у Великому князівстві Литовському та їхньою присутністю серед вищих урядників мусила призводити до напруги в середовищі еліти князівства. Водночас обмежений доступ князів і вищого прошарку бояр-шляхти з українських земель гальмував централізаційні процеси в литовській державі, сприяючи формуванню окремої ідентичності в населення українських теренів.

Головні ідеї Городельської унії були на позір суперечливими: якщо перший пункт декларував інкорпорацію, тобто приєднання Великого князівства до Корони, то всі інші стверджували відносну рівність двох суб’єктів домовленостей. Цікаво, що цей документ уперше в польсько-литовських перемовинах назвав Вітовта «великим князем» і «спадкоємцем руських земель», нагадуючи, втім, що джерело його влади — це Владислав-Ягайло.

Авторка: Наталя Старченко