Перший п’ятирічний план СРСР

Перший п’ятирічний план, або ж перша п’ятирічка, був списком економічних цілей СРСР, який склав особисто Сталін у 1928 році. Спираючись на свою концепцію побудови соціалізму в одній окремій країні, він прагнув «наздогнати і перегнати західні держави» шляхом форсування промисловості, без огляду на об’єктивну реальність.

Однією з передумов п’ятирічки було загострення міжнародних відносин — зокрема, 1927 року Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з радянською державою. Це викликало у більшовиків страх перед імовірним нападом країн Заходу на СРСР і спонукало до швидкої індустріалізації для збільшення військової потужності. Ще однією причиною було зростання внутрішньої політичної опозиції та невдоволення серед радянських громадян — зокрема, серед селянства на тлі масового голоду 1920-х років. Щоби протистояти ймовірним зовнішнім і внутрішнім загрозам, Сталін проголосив курс на стрімкий розвиток важкої промисловості.

Перший п’ятирічний план офіційно стартував 1 жовтня 1928 року, однак уже наступного року на XVI конференції ВКП(б) його підкоригували, кинувши на потреби індустріалізації всі сили й ресурси. Щоб виконати ці нереалістичні плани (за п’ятирічку важка промисловість СРСР мала збільшити виробництво на 350 %), потрібно було спершу побудувати нові промислові об’єкти та переорієнтувати ресурси на їхні потреби. Програми, не потрібні для важкої промисловості, просто викреслили з бюджету, щоб вивільнити фінансування; цей перерозподіл призвів до дефіциту товарів першої необхідності, зокрема їжі. Були введені продуктові картки, скасовані лише 1935 року.

Особливої шкоди п’ятирічка завдала селянству. Щоби збільшити кількість робітників на заводах і підняти врожайність (знов-таки, для отримання коштів на промислові програми), радянська влада заборонила приватну власність і запровадила примусову колективізацію на селі, що фактично зробило селян рабами колгоспів. Почалося полювання на «куркулів» — селян, що чинили опір новій політиці; наприкінці ж 1929 року було оголошено, що «куркулі мають бути ліквідовані як клас». Внаслідок неконтрольованої й агресивної колективізації плани з постачання продуктів були зірвані, наслідком чого своєю чергою став Голодомор 1932–1933 років.

У погоні за виконанням плану п’ятирічки радянський режим активно використовував працю в’язнів. Цим він вбивав одразу двох зайців: розправлявся з інакодумцями й отримував дармову робочу силу. Розвивалася система виправно-трудових таборів, куди переводили карних злочинців із в’язниць, а також кидали все нових політичних в’язнів, засуджених часто надумані злочини проти радянської держави.

Хоча пропаганда подавала виконання п’ятирічного плану як героїчний подвиг радянського народу, насправді уряд не міг упоратися з індустріалізацією без допомоги іноземних спеціалістів і технологій «ворожого Заходу» (які подекуди просто крали, видаючи за власні здобутки). Радянський союз активно наймав спеціалістів з США: скажімо, фірма американського промислового архітектора Альберта Кана спроектувала для СРСР 521 обʼєкт, а загальна вартість контрактів із нею становила близько двох мільярдів доларів. Залучали також інженерів і будівничих із Німеччини, причому ця співпраця не припинилася й після приходу до влади Адольфа Гітлера: станом на 1935 на радянську промисловість працювало 1729 німецьких фахівців.

У січні 1933 року Сталін урочисто проголосив, що п’ятирічку виконано, та ще й у коротший термін — за 4 роки і 3 місяці. Згідно з офіційними даними, план із виробництва важкої промисловості був виконаний на 108 %, виплавка чавуну зросла на 88 %, сталі — на 37 %, видобуток вугілля — на 81 %, виробництво цементу — на 94 %, випуск верстатів збільшився майже в 10 разів, автомобілів — у 30. П’ятирічка принесла Сталіну успіхи на міжнародній арені: наприклад, американський журналіст-пропагандист Волтер Дюранті, горезвісний фанатичним запереченням Голодомору, у 1932 році отримав Пулітцерівську премію за висвітлення п’ятирічки, а 1933 року США офіційно визнали Радянський Союз як державу. Водночас радянське населення, що опинилося у заручниках індустріалізації, сплатило за це злиднями, голодом, кров’ю і мільйонами людських життів, а планова економіка, закладена в ті часи, стала бомбою уповільненої дії, що зрештою призвела до розпаду Союзу.