Близько 1199 року помер галицький князь Володимир Ярославич, а з ним припинилася й місцева династія, що правила більше ста літ. Хистка політична архітектура Русі фатально порушилася через вибування одного з найважливіших гравців. Розпочалася 40-річна боротьба за галицьку спадщину.
Це не була постійна війна всіх проти всіх — скоріше період, коли різні володарі висували претензії на Галичину і влада не зосереджувалася в руках однієї династії на тривалий час. «Галицьке питання» аж до 1240-х визначало політичну атмосферу українських земель загалом.
Перший акт цієї боротьби був пов’язаний із володимирським князем Романом Мстиславовичем, який уже раніше невдало змагався за Галич. Цього разу він швидко опанував місто й залишив у своїх руках також володимирський престол.
Різке посилення Романа спонукало його тестя, київського князя Рюрика Ростиславича вжити заходів у відповідь. 1201 року він зібрався походом на Галич. Але Роман його випередив — і зненацька зʼявився під Києвом. Кияни відкрили ворота і впустили князя. Рюрик здався на милість зятя, але за рік разом з половцями і чернігівськими союзниками розорив Київ.
Після нетривалого примирення Роман полонив Рюрика і насильно постриг у ченці. Але невдовзі, 19 червня 1205 року, він загинув у Польщі. Впродовж подальших 35 років Галичиною володіли й князі чернігівського клану, й колишній новгородський князь Мстислав («Удатний»), й угорська династія Арпадів. Але сталося так, що після монгольської навали і вимушеного припинення змагань за галицьку спадщину єдиними володарями цього краю залишилися діти Романа Мстиславовича: Василько і Данило.