Закон «Про приватизацію державного майна» icon

6 грудня 1991 року Створення Збройних Сил України 7 грудня 1991 року – 8 грудня 1991 року Угода про створення СНД 4 березня 1992 року – 5 грудня 1994 року Закон «Про приватизацію державного майна» 1 квітня ‎1992‎ року – ‎14 грудня‎ ‎1995 року Боснійська війна 15 червня 1992 року – 16 червня 1992 року Іван Дзюба
Закон «Про приватизацію державного майна»
Закон “Про приватизацію державного майна”

Леонід Кравчук підписав закон «Про приватизацію державного майна», яким розпочався перехід майна з державної у приватну власність. Фактично приватизація виявилася розкраданням державної власності, яке нікому було спинити.

Після тривалих років планової економіки в 1990-ті Україна поринула в нерегульований вільний ринок. У 1992 році розпочалася широка приватизація державних підприємств у різноманітних галузях: від видобутку корисних копалин і важкої промисловості до багатоквартирних будинків. Зробити умовно «нічию» власність приватною було необхідністю, але ніхто не міг передбачити перебіг цього процесу і його наслідки.

Для приватизації була створена система майнових сертифікатів — ваучерів, які всі громадяни отримали на свою частку державної власності із правом вкласти їх туди, куди вважали за потрібне — скажімо, в акції підприємств. Але більшість людей не уявляла, що робити із сертифікатами. Працівники заводів у найкращому випадку вкладали ваучери в ті заводи, на яких працювали, не оцінюючи перспектив їхньої прибутковості. Невеличка частина людей вкладала ваучери в різноманітні трасти, ваучерні аукціони, сподіваючись на майбутні прибутки. Утім, чимало людей продало свої ваучери за безцінь, а у решти, особливо селян, їх просто виманили ті, хто знали, як ними скористатися. За невелику платню люди об’їжджали своїх односельців і збирали в них ваучери. 

Відбувалася також приватизація нерухомості (будинків, квартир) і землі. 

Унаслідок перерозподілу державного майна з’явилися так звані олігархи — люди, які збагатилися завдяки наближеності до влади. «Великим бізнесом» в Україні на той час називали саме привласнення державних ресурсів завдяки владним важелям. Збагатилися майбутні олігархи, звісно, не від самої приватизації, а від подальшого продажу металів, газу й інших ресурсів. Але олігархи не виникли нізвідки — громадяни зумовили їхню появу своєю необізнаністю і прагненням ситуативної дрібної вигоди. 

У жодній країні Західної Європи не було прецеденту такого стрімкого розпродажу державної власності. Західний капіталізм мав свої закони й інституції, які його регулювали. А в Україні приватизація фактично перетворилася на розкрадання державної власності, яке нікому було зупинити. Свого піку формування олігархату досягло за часів президентства Леоніда Кучми і за його сприяння. 

Один із найбільших у світі металургійних комбінатів, «Криворіжсталь», виставили на продаж у червні 2004 року. Переможцем торгів став Віктор Пінчук — зять Леоніда Кучми й один із найбагатших бізнесменів країни. Після Помаранчевої революції приватизація «Криворіжсталі» була скасована. Невдовзі її продали на аукціоні у шість разів дорожче. 

Тоні Джадт у книжці «Після війни» пише, що перехід до вільного ринку й демократії у Східній Європі відбувся з жахливими порушеннями, але дивовижно, що відбувся взагалі, оскільки його втілювало покоління, яке ніколи не мало досвіду політичної та економічної свободи.

Автори: Валентина Мержиєвська, Павло Артимишин

Експерт Павло Артимишин
Експерт Павло Артимишин

Відео

img

Навігатор з історії України «Сучасність»

(0)

420 грн