Заснування Братської школи в Києві

У ранньомодерну добу заможне православне міщанство, захищене магдебурзьким правом, знаходило важелі лобіювання своїх інтересів, боронило права через звернення до міських судів і впливало на суспільне життя через мирянські організації, створювані при церквах, — братства. До братств приймалися всі православні незалежно від національності, соціального походження чи майнового стану. Перше братство започаткували 1449 року львівські міщани при церкві Успіння. Згодом ці організації розповсюдилися по всій Правобережній Україні.

Перші братські школи — у Вільні та Львові — отримали королівський дозвіл ще 1584 року. Загалом в Україні протягом XVII століття діяло близько тридцяти братських шкіл, зокрема в Рогатині, Перемишлі, Кам’янці-Подільському, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кременці. 

У Києві на початку XVII століття після періоду занепаду виникло аж два культурні осередки — у Києво-Печерській лаврі й на Подолі. Останнім опікувалося братство, засноване 1615 року при Богоявленському монастирі на землях, які подарувала волинська шляхтянка Галшка Гулевичівна, дружина мозирського маршалка Степана Лозки. Вважають, що вона пожертвувала свій двір на Подолі на заснування монастиря, школи і притулку для прочан. Оригінальних дарчих документів не збереглося, а вшанування Галшки як фундаторки Києво-Могилянської академії доволі пізнє, що дає підстави ставити під сумнів достовірність цих подій. 

Братська школа в Києві почала діяти 1615 року. Будівля школи збереглася, її вважають найстарішою на Подолі; нині це Музей Києво-Могилянської академії. Перші заняття відбувалися в хаті на дві половини, згодом були збудовані спеціальні навчальні корпуси. 

Першим ректором став уродженець села Бірча під Перемишлем Іван Борецький (згодом у монашестві Йов, київський митрополит). Його змінив Мелетій Смотрицький. До організації школи долучилися провідні тогочасні інтелектуали: Захарія Копистенський, Лаврентій Зизаній, Олександр Митура, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький. 

У 1620 році до Київського братства вступив гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний зі всім Запорозьким кошем, приймаючи на себе обов’язок опіки над школою.

Навчальна програма школи орієнтувалася на досвід Львівської та інших братських шкіл, а також Острозької академії. Більшість учнів становили шляхетські і міщанські діти. Однак школа мала всестановий характер, у ній навчалися діти як заможних, так і бідних батьків, а також сироти. Вивчали Закон Божий, церковнослов’янську мову, арифметику, граматику, катехизм, історію Старого й Нового Завітів.

Напередодні реформи київської освіти Братську школу спіткало лихо: восени 1630 року в Києві лютувала «морова хвороба», про що сказано в передмові Тарасія Земки до «Цвітної Тріоді», виданої в Лаврській друкарні 1631 року. Тож із серпня 1630 року до квітня 1631 року школа була закрита, учнів розпустили, а заняття поновилися лише 2 грудня 1631 року з малочисельною групою учнів.

1632 року Братська школа об’єдналася з Лаврською, перетворившись на вищий вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську колегію (з 1659 року — академію).