Мелетій Смотрицький

1615 рік Засновано Київську братську школу 1575 або 1577 рік – 1642 рік, Луцьк Галшка Гулевичівна 1577 року, Смотрич – 17 грудня 1633 року, Дермань Мелетій Смотрицький 1618 рік Похід Петра Конашевича-Сагайдачного на Москву 15 червня 1619 року – 16 червня 1619 року Йов Борецький

Про особистість Пов’язані матеріали Галерея Відео Література

Пов’язані особистості

Діяльність: Друкарство, Культура, Література, Наука й освіта, Релігія
Дата народження: 1577 року
Дата смерті: 17 грудня 1633 року
Навігатор: Козацька доба

Центральна постать у колі руської інтелектуальної еліти першої третини XVII століття, автор резонансних полемічних творів. Укладач першої граматики старослов’янської мови, який винайшов літеру «ґ» і запровадив «й» (а також розділові знаки й багато всього, чим ми користуємось у письмі донині). Палкий захисник православної церкви, а згодом — уніат, прибічник союзу між православною та унійною церквами у вигляді окремого патріархату на теренах Речі Посполитої. Творець концепту «руського народу» як третього члена Речі Посполитої.

Інтелектуальна формація

Батько Мелетія Герасим Смотрицький, подільський шляхтич, спочатку був кам’янецьким гродським писарем, далі — надвірним підскарбієм князя Костянтина-Василя Острозького, а потому став першим ректором Острозької школи. Належав до інтелектуального гуртка, який з ініціативи князя працював над перекладом Біблії. З-під пера Герасима Смотрицького 1581 року вийшов перший полемічний твір, написаний із боку православних, — «Ключ царства небесного».

Мелетій (Максим) розпочав навчання в Острозькій академії, де викладав батько. Потім його послали до віленського єзуїтського колегіуму, а далі освітня мандрівка пролягла через кілька протестантських університетів (Вроцлав, Лейпціг, Віттенберг, Нюрнберг) — щоправда, вже не як студента, а як наставника юного князя Богдана Соломирецького. Додаймо невпинну самоосвіту — й отримаємо блискучого інтелектуала свого часу Мелетія Смотрицького.

Освіту (втім, великою мірою неформальну) доповнював неабиякий письменницький хист. Перший його полемічний твір «Тренос, або Плач східної Церкви» (1610), написаний під псевдонімом Теофіла Ортолога, за рівнем метафорики і використанням літературних засобів є вершинним зразком тогочасного красного письменства. Це був палкий текст, спрямований на захист «руської» церкви і руського народу. «Тренос» здобув широкий резонанс, а водночас страшенно розгнівив короля Польщі Сигізмунда ІІІ Вазу: той наказав ув’язнити причетних до видання, а саму книжку вилучити. Позаяк автор ховався під псевдонімом, то до в’язниці потрапив лише видавець Леонтій Карпович; конфіскувати вдалося лише дещицю примірників, які на той раз уже широко розійшлися поміж читачів. Наступні роботи — «Учительне Євангеліє» (1616) та «Граматика слов’янська» (1619) — лише закріпили славу автора.

Козаки, король і цар

Недовгий час Мелетій викладав у Київській братській школі і був її ректором. Прийняв постриг у Святодухівському монастирі у Вільні. 1620 року єрусалимський патріарх Теофан, повертаючись із Москви, під тиском козаків таємно висвятив кількох православних ієрархів; серед них був Мелетій Смотрицький, що став архієпископом полоцьким і єпископом вітебським і мстиславським. Надання духовних санів і забезпечення обранців маєтностями перебувало в руках короля як патрона церкви, тож акт висвячення був витлумачений як образа королівського маєстату — зрада й узурпація королівських прерогатив. У березні 1621 року монарх наказав арештувати свавільників-«самозванців» — Йова Борецього й Мелетія Смотрицького — нібито за шпигування на користь Порти, однак зробити це було непросто. Мелетія під час в’їзду до Вільна вітали натовпи православних, на його проповіді збиралася велика авдиторія, а ченці Святодухівського монастиря обрали його своїм архімандритом.

Королю, втім, не випадало перед лицем турецької загрози сваритися з козаками, а ті, не виявляючи до Берестейської унії жодних ознак релігійності, на 1620-ті роки вже почувалися єдиними захисниками «руської» церкви. Тому нововисвячені владики все-таки не потрапили до в’язниці; ба більше, Борецький і Смотрицький з’являлися на сеймах, а володимирсько-берестейський єпископ Ізекиїл Курцевич у складі козацької делегації потрапив 1621 року на авдієнцію до Сигізмунда ІІІ й намагався переконати його, що нові православні ієрархи не мають злих намірів (утім, мусив покаятися перед королем за порушення його права патронату над церквою). Монарх обіцяв переглянути свої постанови, та далі справа не пішла, і Курцевич врешті, не дочекавшись легітимації свого єпископського становища, виїхав до Москви.

У цей час на московського царя та патріарха почали оглядатися православні ієрархи — скажімо, митрополит Йов Борецький і його наступник Ісайя Копинський. Дорогу до Москви торувало також рядове духовенство, переважно з проханнями про гроші. Відомо, що патріарх Теофан у 1630 році писав до козаків із пропозицією податися на службу до єдиного на той час православного володаря, яким був московський цар, хоч і намарне.

Віра й політичні права

Перебуваючи поза своєю єпархією, де унійний полоцький архімандрит Йосафат Кунцевич жорсткою рукою викорінював православ’я, Мелетій Смотрицький боровся з унією словом — проповідями, але передусім полемічними творами. Обґрунтовуючи права «руської» церкви, він водночас розпрацьовав ідеї, які до нього лише були намічені: хто ж такий «руський народ» та які підстави його автономності.

У найранішому тексті «Veryficatia niewinności» (1621) Смотрицький традиційно окреслює поняття «Русь» як конфесійну спільноту православних Київської митрополії — це люди «релігії грецької католицької», на відміну від «поляків» і «литви», які є людьми «релігії римської католицької». У тексті з’являється «країна наша Руська», яка складається з Київського, Волинського та Брацлавського воєводств. Смотрицький твердить: народ руський «старожитньої релігії» (духовні та світські) на основі контракту з польськими королями отримав від них певні права, підтверджені монаршою присягою. Ці права, втім, поширюються не лише на православних, а й на католиків, які живуть у «країні Руській». Тож у другому виданні твору (ще того самого року) вже наголошено, що належність до руського народу визначає не релігія, а «кров» — походження.

Себто проста лінійка, якою ми досі міряємо українців минулого (нібито суто православних), навіть для православного полеміста Мелетія Смотрицького виявилася непридатною: «Не вироджується зі своєї крові той, хто змінює віру. Хто з руського народу римську віру приймає, не стає відразу ж іспанцем чи італійцем, а по-старому залишається шляхетним русином. Отже, не віра русина русином, поляка поляком, литвина литвином чинить, а народження та кров руська, польська, литовська».

У наступних текстах Смотрицький вказує на давнє джерело прав руського народу — від Київської Русі та її князів; польські ж королі ці права лише підтвердили. Він розвиває ідею руського народу не як монорелігійної спільноти, а як народу католиків і православних на певній території, не відмовляючи в руській крові й уніатам (однак зазначаючи, що вони не мають жодних прав, як ті іноземці).

Зрештою Смотрицький конструює такий образ руського народу: він із давніх-давен мав старожитні права від своїх князів, а коли разом зі своєю Руською країною приєднався до Корони Польської, то отримав права, спільні з усім королівством; зокрема, свої права отримали русини-православні й русини-католики. Наявність власної території та прав, що поширюються на все населення «грецького та римського закону», перетворює руський народ на політичний суб’єкт. Він має всі підстави «поруч із Їхніми Милостями з двома народами — Польським і Литовським, як із рівними, сидіти в сенаторській поважності, про добро своїх панств і вітчизни радитися, тішитися з належності до всіх гідностей, прерогатив і урядів, свобод, прав і вольностей Польського королівства» («Justificacia niewinności», 1623). Звісно, русини живуть і за межами Руської країни — це і православні, і ті, хто походить із руського народу.

Загострена увага Смотрицького до прав руського народу невипадкова, адже за тодішніми уявленнями суб’єктність спільноті забезпечували саме права.

Фундамент націєтворення

Дослідники завважують подібність концепції Смотрицького до сучасної моделі політичної нації, адже його руський народ не прив’язаний до єдиної Церкви, а тісно зрощений із етнічною територією (українською, чітко відділеною від білоруської). Новизна політичної ідентичності, яку сконструював Смотрицький, на тлі тогочасних європейських уявлень вражає. Тому традиційно говорять про унікальність концепції Смотрицького, яка не мала аналогів у минулому, а продовження в майбутньому — і поготів. Навіть блискучий знавець полемічної літератури та творчості Смотрицького Дейвід Фрік схильний уважати, що його політична модель була радше випадковим відхиленням від панівної в той час конфесійної моделі.

Однак тогочасні тексти — і «Апокрисис» Христофора Філалета (1597), і «Палінодія» Захарії Копистенського (1621), і давніші заяви руської шляхти в судах — свідчать про спільне коріння таких уявлень. Інтелектуали стверджували, що їхній народ — поліконфесійна спільнота зі своїми правами на своїй території, а не розмита сукупність вірян «старожитньої релігії грецької». Вони запевняли, що їхній народ єднає кров, себто спільне походження, історія, тяглість від давньої Русі; єднають права, отримані від великих князів руських і підтверджені присягою королів польських, починаючи від Люблінського сейму; єднають свої князі з кров’ю володарів. Наші автори перекроювали вже усталену ментальну мапу Речі Посполитої Двох Народів, виокремлюючи місце для своєї Русі як третього політичного члена конфедерації. Концепт «руського народу» не раз озвучували на політичній сцені принаймні до повстання під проводом Богдана Хмельницького. Він був тривким фундаментом для обґрунтування окремішності руського народу — предків сучасних українців — як важливої частини тогочасного націєтворення. Ці уявлення про себе, сформовані переважно в шляхетському середовищі, водночас забезпечили ідеологічним фундаментом козацьку еліту – важливою складовою якої була руська шляхта.

Шлях до унії

На початок 1620-х років припали жорсткі спроби унійного владики Йосафата Кунцевича викорінити православ’я: він закривав церкви, ув’язнював священників, забороняв богослужіння поза храмами. Навіть гарячий прибічник унії Лев Сапєга, канцлер Великого князівства Литовського, писав до владики, що той чинить невідповідно до духу Святого Письма. Завершилося протистояння Кунцевича з потенційною паствою трагічно — 12 листопада 1623 року владику вбили міщани Вітебська. У цій розв’язці звинуватили й Мелетія Смотрицького як головного підбурювача православних. Звістка застала його в Константинополі під час паломництва.

Смотрицький перебував у тяжкому психологічному стані, а свою мандрівку на схід пізніше пояснював бажанням перевірити, чи ж справді звідсіля русини, як і їхні предки, можуть отримувати бажане Спасіння. Те, що Смотрицький побачив, його розчарувало: константинопольський патріарх Кирило Лукаріс й інші східні ієрархи не задовольнили його сподівань. Однак і повернення на батьківщину в 1626 році було сумним — Смотрицькому довелося шукати прихистку, яким став для нього Дерманський монастир на Волині, що перебував під протекцією князя Олександра Заславського (конвертита з православ’я на католицизм). 1627 року Мелетій Смотрицький отримав дерманське архімандритство, а також офіційно перейшов до унійної церкви, про що повідомив листом папу.

Дейвід Фрік зауважував, що релігійні уявлення Смотрицького формувалися на поєднанні візантійської і західної теології. Тож для нього достатньою підставою для об’єднання всіх вірян було сповідування основних християнських догматів — усіма другорядними деталями можна знехтувати. Розуміючи безперспективність боротьби за ліквідацію унії, Смотрицький шукав шляхів поєднання «Русі з Руссю». Він прагнув нової унії — православних і уніатів — яка дозволила б утворити в Речі Посполитій окремий патріархат.

Цю ідею Смотрицький виклав у «Апології подорожі до східних країн», де описував свої враженнях від мандрівки на Схід та вказував на помилки православ’я. Він сподівався, що православний собор у Києві 1628 року підтримає поєднавчий проєкт, зважаючи на прихильне ставлення до цих ідей митрополита Йова Борецького та архімандрита Києво-Печерського монастиря Петра Могили, з якими Смотрицький провадив активні перемовини. Власне, розмови почалися значно раніше, ще в 1623-му, коли з ініціативи Сигізмунда ІІІ була створена спеціальна комісія, яка мала виробити шляхи заспокоєння релігійного протистояння. Однак на соборі радикально налаштовані козаки зірвали будь-які сподівання на примирення, погрожуючи розправою Смотрицькому та всім, хто шукатиме порозуміння з уніатами. «Апології» була оголошена анафема, а Смотрицького змусили публічно відмовитися від своїх поглядів (після чого він написав «Протестацію»).

Останні роки життя Смотрицького були сповнені розчарувань, поглиблених тяжкою депресією та хворобами. Помер він у Дермані, у Троїцькому монастирі, де й був похований. Ідею митрополита Велямина Рутського канонізувати Смотрицького папа відхилив.

Особисті духовні шукання Мелетія Смотрицького завжди перепліталися із загостреним почуттям причетності до свого народу та пошуками для нього кращого місця в Речі Посполитій. Його біограф Дейвід Фрік стверджував: упродовж усього свого життя Смотрицький, схоже, керувався прагненням, аби його народ не став народом темного селянства, яким багато хто волів його бачити.

Короткі висновки

Державний діяч і реформатор — діяльність охоплювала сфери науки, релігії та освіти, а не політичне управління державою.
Законодавець — не створював законів, хоча був впливовою фігурою у Речі Посполитій, відомий як ректор Київської братської школи.
Будівничий і меценат — не був меценатом, а натомість сам отримував підтримку від благодійників.
Церковна політика — є автором «Граматики слов’янської», яка систематизувала церковнослов’янську мову. Був висвячений на архієпископа Полоцького, Вітебського і Мстиславського.
Спадщина – його діяльність сприяла зміцненню православної церкви, найвизначнішими досягненнями є «Граматика слов’янська», що стала першим повним курсом церковнослов’янської мови, та полемічні твори, які захищали православ’я.

Авторка: Наталя Старченко

Meletii Smotrytskyi

Activity: Printing, Culture, Literature, Science and Education, Religion
Date of birth: 1577
Date of death: December 17, 1633
Navigator: Cossack Era

A central figure among the Ruthenian intellectual elite of the first third of the 17th century and the author of influential polemical works. He compiled the first grammar of the Church Slavonic language, introduced the letter “ґ”, and standardized the use of “й”, as well as punctuation and many other elements that remain part of written language today. A passionate defender of the Orthodox Church who later joined the Uniate Church, he supported the idea of a union between the Orthodox and Uniate Churches in the form of a separate patriarchate within the Polish–Lithuanian Commonwealth. He also formulated the concept of the “Ruthenian people” as the third political component of the Commonwealth.

Intellectual Formation

Meletii’s father, Herasym Smotrytskyi, a Podolian nobleman, first served as a municipal scribe in Kamianets, later as a court treasurer to Prince Kostiantyn-Vasyl Ostrozkyi, and eventually became the first rector of the Ostroh School. He belonged to the intellectual circle that, at the prince’s initiative, worked on translating the Bible. In 1581, Herasym Smotrytskyi authored the first polemical work written from the Orthodox perspective — The Key of the Kingdom of Heaven.
Meletii (Maxym) began his studies at the Ostroh Academy, where his father taught. Later he was sent to the Jesuit College in Vilnius, after which his educational journey continued through several Protestant universities (Wrocław, Leipzig, Wittenberg, and Nuremberg). During this time he traveled not as a student but as a tutor to the young prince Bohdan Solomyretskyi. Combined with his constant self-education, this experience shaped Meletii Smotrytskyi into one of the most brilliant intellectuals of his time.
His largely informal education was complemented by a remarkable literary talent. His first polemical work, Threnos, or The Lament of the Eastern Church (1610), written under the pseudonym Theophil Ortholog, is considered a masterpiece of the literary style of the period because of its rich metaphors and expressive language. The work passionately defended the “Ruthenian” Church and the Ruthenian people. Threnos gained wide recognition but also angered King Sigismund III Vasa of Poland, who ordered those involved in its publication to be imprisoned and the book confiscated. Since the author hid behind a pseudonym, only the publisher Leontii Karpovych was imprisoned. Only a small number of copies were seized, as the book had already circulated widely among readers. Smotrytskyi’s later works — Didactic Gospel (1616) and Slavonic Grammar (1619) — further strengthened his reputation.

Cossacks, the King, and the Tsar

For a short time, Smotrytskyi taught at the Kyiv Brotherhood School and served as its rector. He later took monastic vows at the Holy Spirit Monastery in Vilnius. In 1620, the Patriarch of Jerusalem, Theophanes, returning from Moscow and under pressure from the Cossacks, secretly consecrated several Orthodox hierarchs. Among them was Meletii Smotrytskyi, who became Archbishop of Polotsk and Bishop of Vitebsk and Mstislavl.
The granting of ecclesiastical ranks and the provision of church estates were normally controlled by the king as the patron of the Church. Therefore, the act of consecration was interpreted as an insult to royal authority and as a usurpation of royal prerogatives. In March 1621, the monarch ordered the arrest of the “self-appointed” hierarchs — Yov Boretskyi and Meletii Smotrytskyi — accusing them of spying for the Ottoman Empire. However, carrying out this order proved difficult. When Smotrytskyi entered Vilnius, he was welcomed by crowds of Orthodox believers; his sermons attracted large audiences, and the monks of the Holy Spirit Monastery elected him their archimandrite.
At the time, the king could hardly afford a conflict with the Cossacks in the face of the Ottoman threat. By the 1620s, the Cossacks considered themselves the primary defenders of the “Ruthenian” Church. As a result, the newly consecrated bishops were not imprisoned. Boretskyi and Smotrytskyi even appeared at parliamentary assemblies, while Bishop Izekiil Kurtsevych joined a Cossack delegation that met with King Sigismund III in 1621 to assure him that the Orthodox hierarchs had no hostile intentions.

Faith and Political Rights

While absent from his diocese — where the Uniate archbishop Josaphat Kuntsevych was harshly suppressing Orthodoxy — Smotrytskyi fought against the Union primarily through sermons and polemical writings. In defending the rights of the “Ruthenian” Church, he also developed ideas about the nature of the Ruthenian people and the basis of their autonomy.
In his early work Veryficatia niewinności (1621), Smotrytskyi defined “Rus’” primarily as a confessional community of Orthodox believers of the Kyiv Metropolis — people of the “Greek Catholic religion,” in contrast to Poles and Lithuanians, who belonged to the Roman Catholic faith. However, in later writings he argued that belonging to the Ruthenian people depended not on religion but on blood and origin.
According to Smotrytskyi, a person who changed faith did not cease to belong to the Ruthenian people. Someone from the Ruthenian nation who adopted Roman Catholicism did not become Spanish or Italian but remained a noble Ruthenian. Thus, identity was determined by birth and shared ancestry rather than religion.
Over time, Smotrytskyi developed a broader political concept: the Ruthenian people were a multi-confessional community united by a shared territory, historical rights inherited from the princes of Kyivan Rus, and privileges confirmed by Polish kings. This concept transformed the Ruthenian people into a political subject within the Polish–Lithuanian Commonwealth, with the right to participate in governance alongside the Polish and Lithuanian nations.

A Foundation for Nation-Building

Modern researchers note that Smotrytskyi’s concept resembles the modern idea of a political nation. His vision of the Ruthenian people was not tied to a single Church but was closely connected with a specific ethnic territory — largely corresponding to present-day Ukrainian lands.
The idea that the Ruthenian people formed a distinct political community with their own rights appeared in several texts of the period and circulated among intellectual and noble circles. This concept later influenced the ideological foundations of the Cossack elite, many of whom came from the Ruthenian nobility.
The Path to Union
In the early 1620s, attempts by the Uniate archbishop Josaphat Kuntsevych to suppress Orthodoxy led to intense conflicts, including the closure of churches and imprisonment of priests. The confrontation ended tragically in 1623 when townspeople in Vitebsk killed Kuntsevych. Smotrytskyi was accused of inciting Orthodox opposition, though at the time he was in Constantinople on pilgrimage.
Disillusioned by what he saw in the Eastern Christian world and disappointed by the situation at home, Smotrytskyi eventually sought refuge in the Derman Monastery in Volhynia. In 1627 he became its archimandrite and formally joined the Uniate Church, informing the Pope of his decision.
Smotrytskyi believed that the unity of Christians could be achieved through agreement on fundamental doctrines while setting aside secondary differences. Recognizing that eliminating the Union was unrealistic, he proposed instead a new union between Orthodox and Uniate believers that would establish a separate patriarchate within the Commonwealth.
He outlined this idea in Apology for the Journey to the Eastern Lands. However, the Orthodox council held in Kyiv in 1628 rejected his proposal, largely due to pressure from radical Cossack groups who opposed reconciliation with the Uniates. Smotrytskyi was forced to publicly renounce his views, and his work was condemned.

Final Years

The last years of Smotrytskyi’s life were marked by disappointment, deep depression, and illness. He died in Derman at the Trinity Monastery, where he was buried. A proposal by Metropolitan Veliamyn Rutsky to canonize him was later rejected by the Pope.
Throughout his life, Smotrytskyi’s spiritual quest was closely connected with his deep sense of belonging to his people and his desire to secure a better place for them within the Polish–Lithuanian Commonwealth. As his biographer David Frick noted, Smotrytskyi seemed driven by the conviction that his people should not become a nation of uneducated peasants, as many at the time expected them to be.

Brief conclusions

Statesman and reformer — his activities were mainly concentrated in the spheres of scholarship, religion, and education rather than in direct political governance.
Legislator — he did not create laws, though he was an influential intellectual figure in the Polish–Lithuanian Commonwealth and served as rector of the Kyiv Brotherhood School.
Builder and patron — he was not a patron himself but rather received support from benefactors.
Church policy — the author of Slavonic Grammar, which systematized the Church Slavonic language; he was consecrated Archbishop of Polotsk and Bishop of Vitebsk and Mstislavl.
Legacy — his work contributed to strengthening the Orthodox Church. His most significant achievements include Slavonic Grammar, the first comprehensive grammar of the Church Slavonic language, and his polemical writings defending Orthodoxy.

Author: Natalia Starchenko