Антонінський палац

Антонінський палац

Антоніни знаходяться поблизу Красилова в Хмельницькій області. Колись ці землі належали українським князям Острозьким. У ті часи поселення називалося Голодьками. Коли Януш Острозький помер, не залишивши дітей, село дісталося його племіннику Домініку Заславському, а потім стало власністю князя Юзефа Кароля Любомирського. Донька останнього, Маріанна, принесла Голодьки як посаг, коли вийшла заміж за князя Павла Сангушка. Маріанна померла молодою, князь потім устиг ще двічі одружитися — і кожна нова дружина була молодша за попередню. Коли 68-річний Сангушко помер 1750 року, його 32-річна вдова Барбара з Дуніних Сангушко отримала всі його маєтності — зокрема й непримітні Голодьки. Приблизно за десять років вона віддала село в довготермiнове користування регенту коронної канцелярії Iгнацiю Мальчевському, який був одружений з її сестрою Антоніною. Закохане подружжя оселилося в Голодьках. Iгнацiй збудував тут палац, а незабаром розпорядився закласти на берегах річки Ікопоть парк, який з часом став одним з найкращих на Волині. Парк був багатий на екзотичнi дерева й кущі, мав велику колекцію квітів. Барбара, коли відвідувала сестру, так захоплювалася цим парком, що запропонувала назвати місцевість на честь тієї, хто парк виплекала. Так Голодьки стали Антонінами. 

Через кілька років після смерті Барбари Мальчевський залишив Антоніни й перебрався у свою Тарноруду на Збручі. Село ж після Барбари отримав її онук Євстафіуш, а ще пізніше — його онучка Марія Сангушко (1830–1903). У 1851 році вона вийшла заміж за графа Альфреда Потоцького (1817–1889). Молодший син подружжя Юзеф (1862–1922) і був останнім власником Антонін до Жовтневого перевороту. 

Перед Першою світовою війною Потоцькі з Антонін володіли 17 фільварками. Загалом площа «держави Антоніни» складала 110 тисяч австрійських моргів. Моргом ще із середніх віків у Європі називали ділянку поля, яку людина здатна зорати протягом одного дня за допомогою запряженого коня. Робочий день тоді був від світанку до обіду, тому урізане німецьке слово «Morgen», ранок, і дало назву мірі. Дуже неточній мірі: десь вона складала третину гектара, десь цілий гектар — бо ж і ґрунти є різні, і ландшафти. Австрійський морг — це приблизно 25 соток землі. Одне слово, земель у Потоцьких було дуже багато. 

Через всю «державу Антоніни» бігла залізнична колія, котру дідич домігся прокласти у своїх володіннях. Лінія мала п’ять станцій та кілька бічних відгалужень до цукроварень у Кременчуках та Шепетівці. Зі свого мегамаєтку в 1912 році Юзеф Потоцький створив дві майже рівні за площею ординації. Одну планував віддати старшому сину Роману, другу — молодшому Юзефу Альфреду. Але не судилося.

Історія Антонінського палацу

Антоніни, столиця цієї мінідержави, не були за Потоцьких ані селом, ані містом. Це був прекрасний маєток — і жменька споруд навколо нього, де жили працівники. І їхні житла були фантастично красиві. Так-так, житла економа Потоцьких, агронома його фільварків, графського шофера тощо — радість для ока навіть зараз (якщо не брати до уваги невдалу «реставрацію» цих гарненьких фахверкових вілл сучасними, не дуже освіченими власниками). Такого гаража, як в Антонінах, ви не побачите ніде (підказка: гараж — найошатніша зі споруд містечка, у якій зараз відділок поліції та банк). 

Крім фахверкової вулиці, навколо маєтку стояли найкращі на Волині стайні, де протягом не одного покоління пани Потоцькі вирощували арабських скакунів. 1803 року з’явилася оранжерея, де пані піклувалися про апельсини, агави чи пальми. Ще були псарні з десятками задбаних гончих. Тут була своя пожежна дільниця, шпиталь для працівників маєтку, готель, власна електровня (електростанція), автомайстерні, господарські й адміністративні приміщення і навіть чотирикласна гімназія. І все це потопало у квітах. 

Самі Потоцькі до кінця ХІХ століття мешкали в панському будинку, зведеному Мальчевським. З його часів зберігся також лямус — цим словом, яке практично вийшло з ужитку, називали споруду для зберігання харчових продуктів, зерна й знарядь праці. Євстафіуш переробив лямус на каплицю, накривши куполом, палац розширив і перебудував, а в деяких кімнатах прикрасив стіни стуко — ліпним декором. Звів також флігель, об’єднавши його з палацом, а ще окрему споруду під бібліотеку. 

Архітектурні особливості та перетворення палацу

У 1897 році за проєктом французького архітектора Франсуа Арво звели новий великий флігель, а на старому для симетрії добудували ще один поверх. Перед стайнями на центральному газоні з’явився колодязь із помпою, з якого поїли красивих місцевих коней. За цим видовищем дуже любили спостерігати Потоцькі. Поруч зі стайнями збудували манеж. Нижню, болотисту частину парку осушили. Парковими ставками плавали лебеді, алеями блукали верблюди й страуси. Пам’ятник з левами поблизу палацу мав увіковічнити похід графа Потоцького до Судану. Нова помпезна огорожа маєтку з’явилася в 1900 році за проєктом того самого Арво. 

У 1905–1908 роках палац перебудував зірковий архітектор того часу — Фердинанд Фельнер з Відня, автор десятків оперних театрів по всій Європі (і в нас теж: бюро Фельнера та Гельмера зводило театри в Одесі та Чернівцях, а ще Офіцерське касино у Львові). Палац набуває рис необароко. 

Використання палацу та сучасний стан

Усю Першу світову війну працівники Потоцьких боронили палац від розграбування й спустошення, але в серпні 1919 року все пішло з вогнем. Пожежу не могли загасити кілька днів. Слуги й жителі навколишніх садиб узялися поспіхом рятувати, що ще могли, переносити в сусідні стайню та возовню. Урятували трохи меблів, книжок, документів з родинного архіву. Наступного року ці предмети перевезли до Варшави. Там вони згоріли у 1944-му. Дві пожежі пережило заледве кілька картин, трохи корецької порцеляни, бюст Яна ІІІ Собеського та дзеркала із Заславського замку. Ці речі нацисти вже готували до вивезення в Німеччину, тож перенесли до Національного музею — це їх і врятувало. 

Зараз у стайнях у форми підкови, єдиній збереженій частині маєтку, діє сучасний і дуже стильний музей Потоцьких.

Авторка: Ірина Пустиннікова