- Діяльність: Культура
- Дата народження: 2 січня 1899 року
- Дата смерті: літо 1944 року
- Навігатор: Світові війни
Письменник, сценарист Київської кінофабрики. Двічі репресований радянською владою.
Гордій Брасюк народився у родині церковного старости села Луки на Житомирщині. Закінчивши церковно-парафіяльну школу, вступив до Житомирського комерційного училища, на той час очолюваного братом композитора Бориса Лятошинського. Інтелігентна родина Лятошинських радо гостила Гордія: запрошувала на обіди й літературно-музичні вечори, дозволяла користуватися бібліотекою. Саме там він познайомився з творами українських класиків і відчув у собі хист до письменства.
1917 року Брасюк вступив до житомирської філії відновленого товариства «Просвіта», де став одним із найактивніших учасників. 1919 року закінчив училище, здобувши фах бухгалтера, і вступив добровольцем до лав армії УНР, а після вимушеного відступу УНР деякий час переховувався по селах.
Після закінчення радянсько-української війни Брасюк переїхав до Києва і вступив до Інституту народної освіти. Тут він долучився до літературного об’єднання «Ланка», лідером якого був Валер’ян Підмогильний. До «Ланки», що згодом змінила назву на МАРС (Майстерня революційного слова), належали також Григорій Косинка, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка, Іван Багряний та інші. Крім колег-«марсіан», Брасюк приятелював із Миколою Бажаном, Миколою Хвильовим й Іваном Багряним, а також з Костянтином Гамсахурдіа — одним із найзнаковіших грузинських письменників ХХ століття. Брасюк був серед перших сценаристів новоствореної Київської кінофабрики — однак ті фільми не збереглися.
Оповідання Гордія Брасюка виходили друком у часописах; він також видав кілька повістей і романів: «Безпутні» (1926), «В потоках» (1927), «Устинка» (1929), «Донна Анна» (1929), «Сни і дійсність» (1930). Однак більшовицька критика не любила його творів — мовляв, ці міщанські тексти ніяк не сприяють соціалістичному будівництву; особливо нищівної критики зазнав звинувачений у «дрібнотем’ї» роман «Донна Анна».
Уперше Брасюка заарештували 1930 року. Йому інкримінували членство у «Просвіті», службу в УНР й особисті зв’язки з Костянтином Гамсахурдіа, чиї книжки також були оголошені ворожими більшовицькому режиму. «[Твори Брасюка] нічого спільного не мають з пролетарською творчістю… розраховані виключно на темні і міщанські верстви населення», — було сказано в обвинувальному акті. «На шлях боротьби проти радянської влади я став у 1918 — 1919 роках… вважав, що більшовики взагалі проти культури і, зокрема, проти українського відродження», — свідчив він сам. Брасюка засудили до п’яти років таборів за антирадянську діяльність — він став одним із перших репресованих письменників Розстріляного відродження, хоча й уникнув смертного вироку.
Відбувши покарання в Казахстані й на будівництві Біломорканалу, Брасюк повернувся до дружини, що мешкала в Запоріжжі. Публікуватися він більше не міг, тож мусив влаштуватися на роботу за фахом — плановиком-економістом у «Харчопромспілку». Та 1941 року Брасюка заарештували повторно, не висунувши жодних нових звинувачень, просто як потенційного «ворога народу». Під час обшуку у нього вилучили рукопис нового роману «Чечель» — про Миколу Чечеля, активного діяча Центральної Ради. Цьому твору ніколи не судилося побачити світ.
На відміну від багатьох інших колег по цеху, Брасюк ніколи не мав симпатій до більшовиків — про це він відкрито сказав під час допиту вже після другого свого арешту. «Я стояв за самостійну Україну, за Україну без протекторату будь-якої держави. Я не бажаю бачити радянської влади, але не проти рад, лише щоб ці ради були без більшовиків», — такі слова зафіксовані у протоколі. За це Особлива нарада при НКВС засудила його до десяти років таборів.
Відбувати покарання Брасюка відправили на північ Свердловської області, у табір Івдельлаг. Там він тяжко захворів, і табірне керівництво зрештою «відпустило» його на волю — помирати. Ледве діставшись Казахстана, Брасюк потрапив до лікарні, звідки написав листа сестрам, просячи допомогти йому дістатися додому. Сестри зібрали гроші й вислали на адресу лікарні, однак відповіді не отримали. На запит дружини головний лікар відповів, що такого хворого тут ніколи не було, хоча Гордій у листі вказав навіть номер своєї палати. Подальші його сліди просто загубились у небутті.
Твори Гордія Брасюка були під забороною аж до розпаду Радянського союзу. Вони не виходили друком понад 80 років — деякі з них взагалі довгий час вважалися втраченими. Тож його ім’я й сьогодні відоме лише вузькому колу читачів.
Автор: Ольга Герисименко
Hordii Brasiuk
Activity: Culture
Date of Birth: January 2, 1899
Date of Death: Summer 1944
Navigator: World Wars
Writer and screenwriter at the Kyiv Film Factory. Repressed twice by the Soviet authorities.
Hordii Brasiuk was born into the family of a church elder in the village of Luky in the Zhytomyr region. After graduating from a parish school, he enrolled in the Zhytomyr Commercial School, which at the time was headed by the brother of composer Borys Liatoshynsky. The educated Liatoshynsky family warmly welcomed Hordii: they invited him to dinners and literary-musical evenings and allowed him to use their library. It was there that he became acquainted with the works of Ukrainian classics and discovered his talent for writing.
In 1917, Brasiuk joined the Zhytomyr branch of the revived Prosvita society, where he became one of its most active members. In 1919, he graduated from the school with qualifications in accounting and volunteered for the army of the Ukrainian People’s Republic (UNR). After the forced retreat of the UNR, he spent some time hiding in villages.
After the Soviet–Ukrainian War ended, Brasiuk moved to Kyiv and entered the Institute of Public Education. There, he joined the literary association Lanka, led by Valerian Pidmohylnyi. The group, later renamed MARS (Workshop of Revolutionary Literature), also included Hryhorii Kosynka, Yevhen Pluzhnyk, Mariia Halych, Todos Osmachka, Ivan Bahrianyi, and others. In addition to his fellow “Martians,” Brasiuk was friends with Mykola Bazhan, Mykola Khvylovy, Ivan Bahrianyi, and Kostiantine Gamsakhurdia, one of the most prominent Georgian writers of the twentieth century. Brasiuk was among the first screenwriters of the newly established Kyiv Film Factory, although those films have not survived.
Hordii Brasiuk’s short stories were published in literary journals, and he also released several novellas and novels: The Wayward Ones (1926), In the Streams (1927), Ustynka (1929), Donna Anna (1929), and Dreams and Reality (1930). However, Bolshevik critics disliked his works, claiming that these “petty-bourgeois” texts did nothing to support socialist construction. His novel Donna Anna, accused of focusing on “trivial themes,” received especially harsh criticism.
Brasiuk was first arrested in 1930. He was accused of membership in Prosvita, service in the UNR, and personal ties with Kostiantine Gamsakhurdia, whose books had also been declared hostile to the Bolshevik regime.
“[Brasiuk’s works] have nothing in common with proletarian creativity… they are intended exclusively for the ignorant and petty-bourgeois layers of the population,” stated the indictment.
“I embarked on the path of struggle against Soviet power in 1918–1919… I believed that the Bolsheviks were generally against culture and, in particular, against the Ukrainian national revival,” he testified himself.
Brasiuk was sentenced to five years in labor camps for anti-Soviet activity. He became one of the first repressed writers of the Executed Renaissance, although he avoided a death sentence.
After serving his sentence in Kazakhstan and during the construction of the White Sea Canal, Brasiuk returned to his wife, who lived in Zaporizhzhia. He was no longer allowed to publish, so he had to work in his professional field as a planning economist at the Food Industry Union. However, in 1941, Brasiuk was arrested again without any new charges, simply as a potential “enemy of the people.” During the search, authorities confiscated the manuscript of his new novel Chechel, about Mykola Chechel, an active member of the Central Rada. The work was never destined to be published.
Unlike many of his fellow writers, Brasiuk never sympathized with the Bolsheviks — something he openly stated during interrogation after his second arrest.
“I stood for an independent Ukraine, for a Ukraine without the protectorate of any state. I do not wish to see Soviet power, though I am not against councils, provided those councils are without Bolsheviks,” these words were recorded in the interrogation protocol.
For this, the NKVD Special Council sentenced him to ten years in labor camps.
Brasiuk was sent to serve his sentence in Ivdellag, a camp in the northern Sverdlovsk region. There, he became gravely ill, and the camp administration eventually “released” him — to die. Barely making it to Kazakhstan, Brasiuk ended up in a hospital, from where he wrote a letter to his sisters asking for help to return home. The sisters gathered money and sent it to the hospital address but never received a reply. When his wife later inquired, the chief doctor claimed that no such patient had ever been there, although Hordii had even specified his ward number in the letter. His trail thereafter vanished into oblivion.
Hordii Brasiuk’s works remained banned until the collapse of the Soviet Union. They were not republished for more than eighty years, and some were long considered lost. As a result, his name is still known only to a narrow circle of readers.
Author: Olha Herysymenko