Биківня

Биківня — лісовий масив, розташований на північно-східній околиці Києва. Найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних репресій, розстріляних і закатованих органами НКВС. 1994 року тут було засновано меморіальний комплекс «Биківнянські могили», що тепер є національним історико-меморіальним заповідником.

До ХХ століття тиха місцевість на околиці Києва не привертала особливої уваги. Точне походження назви невідоме — є версія, що ще за часів Русі на цьому відрізку шляху між Києвом і Черніговом купці, що везли товари, мусили впрягати у свої вози биків замість коней, щоб не загрузнути в болотах. Згідно з мапами ХІХ століття, неподалік містилася казарма лісової сторожі, а при ній були корчма й хутір. 

У березні 1937 року розпочалася кривава історія Биківні. Як свідчать архіви, 20 березня Київська міська рада надала дозвіл на відведення й відмежування частини землі Биківнянського лісу площею у 4,5 га «для спецпотреб» НКВС УРСР. Під безликим канцеляритом «спецпотреби» ховалися масові таємні поховання замордованих жертв сталінського Великого терору. Територію обнесли кількаметровим парканом, і її цілодобово охороняли озброєні солдати.

«Роботу» з приховування слідів своїх злочинів чекісти проводили ночами. Сюди звозили тіла розстріляних та померлих від тортур на допитах одразу з кількох київських катівень: Лук’янівської тюрми, внутрішньої в’язниці НКВС на вулиці Короленка (тепер — Володимирська), Київського управління НКВС на вулиці Рози Люксембург (тепер — будівля Українського інституту національної пам’яті на вулиці Липській) і з приміщення НКВС на вулиці Інститутській (нині — Жовтневий палац на Алеї Героїв Небесної Сотні). Трупи закопували разом із документами й особистими речами і засипали вапном. Органи НКВС не документували своїх жертв і місця їхнього поховання, а згодом репресували членів адміністрації й технічного персоналу, що брали участь у похованнях.

Чи не єдиним свідченням тих подій стали спогади колишнього службовця НКВС М. Мусоргського, який працював водієм у відділі боротьби з контрреволюцією Київського обласного управління НКВС. «Трупи “ворогів народу” відвозились в район селища Биківня, де праворуч від траси у лісі була огороджена велика територія лісової ділянки, яка ретельно охоронялась. Коли я привозив трупи в Биківню, то там ями були викопані. Трупи скидались в ями навалом», — розповідав він.

Перші свідчення про масові поховання у Биківні з’явилися 1941 року — за нацистської окупації. За участі представників Міжнародного комітету Червоного Хреста й місцевого населення німці провели розкопки в Биківнянському лісі, і так у пресі з’явилися перші повідомлення про жертв радянського режиму. У 1944, 1971 і 1987 роках у Биківні працювали три радянські спеціальні урядові комісії, кожна з яких заявляла, що тут спочивають тіла жертв нацистів. Тільки четверта комісія, скликана у 1989-му, визнала, що Биківня — місце поховань жертв сталінських репресій.

Точна кількість людей, похованих у Биківнянському лісі, досі не встановлена. Дослідники називають різні цифри: від 15 до 100 тисяч убитих. За даними державного архіву СБУ, станом на 2020 рік було встановлено прізвища 14 191 осіб, яким були винесені вироки в Києві і які були поховані у Биківні. 

У 1994 році було засновано меморіальний комплекс «Биківнянські могили», що сьогодні має статус національного історико-меморіального заповідника, а за президентства Віктора Ющенка вийшов Указ «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору», яким офіційно встановлено День пам’яті жертв політичних репресій — його відзначають у третю неділю травня.

Авторка: Ольга Герасименко