Теодор Ромжа

5 липня 1943 року – 23 серпня 1943 року Битва на Курській дузі. Перемога РСЧА. Відкриття шляху в Україну, визволення Харкова. Серпень 1943 року – жовтень 1944 року Визволення України з-під німецької окупації 24 вересня 1944 року – 31 жовтня 1947 року Теодор Ромжа 8 жовтня 1944 року Червона армія захоплює останній населений пункт УРСР у Дрогобицькій області. 1 листопада 1944 року Помер митрополит Андрей Шептицький

Про особистість Пов’язані матеріали Галерея Відео Література

Пов’язані особистості

Діяльність: Релігія
Дата народження: 14 квітня 1911 року
Дата смерті: 31 жовтня 1947 року
Навігатор: Повоєнний СРСР

Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії. Вбитий сталінськими спецслужбами. Блаженний Католицької церкви.

Юрій Ромжа, дев’ята дитина у сім’ї скромного сільського залізничника, ще з юності вирішив стати на шлях духовного служіння. Закінчивши 1930 року з відзнакою Хустську реальну гімназію, він отримав благословення місцевого єпископа Петра Гебея продовжити навчання у Римі і був скерований у Понтифікальний колегіум Germanicum et Hungaricum. Однак, прагнучи сильнішого зв’язку зі східною традицією, у 1934 році Ромжа перевівся в Папську колегію Russicum, де готували священників візантійського обряду.

«У всьому дуже послідовно дотримувався статуту східного літургійного обряду, як у зовнішніх проявах, так і в духовному настрої… був вірний літургійним приписам східного обряду, які прекрасно і до найменших деталей пізнав у Русікумі», — так описує його один із сучасників.

1936 року Ромжа був рукопокладений у священники, а у вересні 1944 року Папа Пій ХІІ призначив його єпископом Мукачівської єпархії. Він став наймолодшим єпископом Католицької Церкви свого часу: на момент хіротонії йому було всього 33 роки. Свої обов’язки Ромжа поєднував із фактичним керівництвом ужгородською кафедрою — вона була вакантна, а тимчасовий адміністратор перебував в Угорщині і не міг повернутися через окупацію Ужгорода, який радянські війська зайняли в жовтні 1944 року.

Після приєднання Закарпаття до складу УРСР радянська влада взяла курс на повне знищення греко-католицької Церкви. Владика Ромжа намагався підтримувати вірян: він поширював духовну літературу, виступав з проповідями і їздив парафіями, щоб укріпити дух парафіян перед лицем агресивної антицерковної пропаганди. Він рішуче опирався приєднанню своєї єпархії до православної Церкви, кажучи: «Зрадник марно чекає нагороди за зраду, після нього і сама влада їм гребує, і навіть відштовхує його».

У 1990-х роках сталінський кат Павло Судоплатов, учасник гучних політичних вбивств (зокрема, він убив першого керівника ОУН Євгена Коновальця, а також був причетний до вбивства Романа Шухевича, Лева Троцького і Олександра Шумського) розповів, що діяльність Ромжі дуже дратувала особисто Микиту Хрущова, тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України. Саме це визначило фатальну долю єпископа. Хрущов звернувся до Сталіна й міністра держбезпеки СРСР Віктора Абакумова з проханням санкціонувати вбивство Ромжі — за співпрацю з підпільним українським національним рухом і «таємними емісарами Ватикану».

Перший замах був недбало підготований: нападники підстерегли Ромжу, коли він їхав кінною бричкою із села після освячення храму, наїхали на неї автівкою і жорстоко побили єпископа і його супутників. Скалічений, але живий, Ромжа потрапив до мукачівської лікарні.

Те, що сталося далі, Судоплатов описує так: «Мені зателефонував Абакумов і сказав, що через тиждень в Ужгород приїжджають Савченко [тодішній міністр держбезпеки України] і Майрановський, начальник токсикологічної лабораторії, з наказом ліквідувати Ромжу. Вони розповіли мені, що в Києві […] їх прийняв Хрущов, дав чіткі вказівки і побажав успіху. Два дні потому Савченко доповів Хрущову по телефону, що до виконання операції все готове, і Хрущов віддав наказ про проведення акції. Майрановський передав ампулу з отрутою кураре агенту місцевих органів безпеки — це була медсестра в лікарні, де лежав Ромжа. Саме вона й зробила смертельний укол».

Після вбивства Ромжі радянська влада ліквідувала єпархію і передала російській православній церкві, зокрема, кафедральний собор, де був похований єпископ. Подальше служіння мукачівські єпископи здійснювали підпільно. У 2001 році під час візиту в Україну Папа Йоан Павло ІІ проголосив єпископа-мученика Теодора Ромжу блаженним Католицької церкви.

Автор: Ольга Герасименко

Theodore Romzha

Activity: Religion
Date of birth: April 14, 1911
Date of death: October 31, 1947
Navigator: Postwar USSR

Bishop of the Mukachevo Greek Catholic Eparchy. Murdered by Stalinist security services. Beatified by the Catholic Church.

Yurii Romzha was the ninth child in the family of a modest rural railway worker. From a young age, he decided to devote himself to spiritual service. After graduating with honors from the Khust Real Gymnasium in 1930, he received the blessing of the local bishop, Petro Hebei, to continue his studies in Rome and was sent to the Pontifical Collegium Germanicum et Hungaricum. However, seeking a deeper connection with the Eastern tradition, in 1934 Romzha transferred to the Pontifical Russian College (Russicum), where priests of the Byzantine rite were trained.
“One of his contemporaries described him as someone who ‘consistently observed the statutes of the Eastern liturgical rite in everything, both externally and spiritually… faithfully adhering to the liturgical prescriptions of the Eastern rite, which he had thoroughly mastered in every detail at the Russicum.’”In 1936, Romzha was ordained a priest, and in September 1944, Pope Pius XII appointed him Bishop of the Mukachevo Eparchy. He became the youngest bishop of the Catholic Church at the time—only 33 years old at his episcopal consecration. He combined his duties with the effective leadership of the Uzhhorod see, which was vacant, as its temporary administrator was in Hungary and unable to return due to the Soviet occupation of Uzhhorod in October 1944.
After Transcarpathia was incorporated into the Ukrainian SSR, the Soviet authorities pursued a policy of completely eliminating the Greek Catholic Church. Bishop Romzha sought to support the faithful: he distributed spiritual literature, preached, and traveled across parishes to strengthen believers in the face of aggressive anti-religious propaganda. He firmly opposed the incorporation of his eparchy into the Orthodox Church, stating: “A traitor vainly awaits a reward for betrayal; even those in power will disdain and cast him aside.”
In the 1990s, the Stalinist operative Pavlo Sudoplatov—known for his involvement in high-profile political assassinations—recounted that Romzha’s activities deeply irritated Nikita Khrushchev, then First Secretary of the Communist Party of Ukraine. This ultimately sealed the bishop’s fate. Khrushchev appealed to Stalin and the USSR Minister of State Security Viktor Abakumov to authorize Romzha’s assassination, accusing him of cooperating with the underground Ukrainian national movement and “secret emissaries of the Vatican.”
The first assassination attempt was poorly organized: attackers ambushed Romzha as he was traveling by horse-drawn carriage from a village after consecrating a church, rammed the carriage with a vehicle, and brutally beat the bishop and his companions. Severely injured but still alive, Romzha was taken to a hospital in Mukachevo.
What followed was described by Sudoplatov: Abakumov ordered the operation to be completed. A toxicologist provided a vial of curare poison, which was given to a local security agent—a nurse in the hospital where Romzha was recovering. She administered the fatal injection.
After Romzha’s murder, Soviet authorities liquidated the eparchy and transferred its property, including the cathedral where he was buried, to the Russian Orthodox Church. Subsequent Mukachevo bishops continued their ministry underground.
In 2001, during his visit to Ukraine, Pope John Paul II beatified the martyr-bishop Teodor Romzha.

Author: Olha Herasymenko