Палац у Макові

Палац у Макові

Маків (стара назва — Ступинці) і Шатава отак разом колись і в подільську приказку увійшли: «Маків і Шатава — як Краків і Варшава». У XV столітті вони, схоже, були одним поселенням, яке розділяла Шатава-річечка. У 1565 році права частина поселення (Ступинці) була власністю П’ясецького, а Шатава належала Гербуртам. 

У XVII столітті Ступинці належали Володийовським гербу Корчак. Славетний Міхал-Єжи, оборонець Кам’янця від турків і герой трилогії нобелівського лауреата Генрика Сенкевича, бував тут безперечно. Саме він купив цей маєток у Потоцьких, що володіли ним кілька десятиліть. Шкода, не збереглися на найвищому з товтрових пагорбів, Городиську, залишки невеликого оборонного замку Володийовського, які ще стояли там до 1914 року. 

Донька Володийовського Анна отримала Ступинці в посаг на весілля зі Станіславом Маковецьким, кам’янецьким суддею. Саме пан суддя змінив у 1746 році назву села на Маків — на свою честь. 

1751 року Маків знову змінив власника — на Юзефа Раціборовського (1689–1756). Це батько Войцеха, який невдовзі стане господарем Лісоводів. Новий власник купив також сусідню Вербку, а загалом мав 1894 десятини землі. Син, Войцех, добився в короля ще й міських привілеїв для Шатави з Маковом — чому б ні? Досі місцеві жителі, вибираючись у центр, кажуть: «Іду в місто». 

Із 6000 моргів землі, якою володіла тут родина Раціборовських, 800 було під лісами, 100 — під річковими угіддями, ще 100 — під «кам’яними горами», як називали тоді Товтри в документах. Решта — жирний, родючий «досконалий чорнозем першої категорії», — це цитата з V тому «Словника географічного Королівства Польського та інших слов’янських країв» (1884). Та сама стаття згадує, що господарські будинки на місцевих фільварках були великими й «добре забудованими». Власники навіть добували тут сіро-рожевий мармур — так, крихкий і не дуже якісний, але ж! На Шатавці було облаштовано кілька заводей, у яких розводили два види коропів, а також щук, карасів та іншу рибу. 

Радянська заможність Макова, отже, мала глибокий дореволюційний фундамент. Місцевий колгосп став мільйонером не випадково, а тому, що люди тут знали й уміли більше, ніж в інших селах. Довгі роки пансько-радянського добробуту відчувалися ще до нульових, а далі ентропія поглинула і їх. 

Гості Раціборовських, а пізніше Журовських у спогадах вихваляли незвиклу красу маківської резиденції. Парк, більше схожий на красивий ліс, два ставки, звані одним іменем — Довгостав, неоготичний млин у сусідньому Приворотті. Про нього народ розповідав романтичні перекази: нібито тут бігала на таємні побачення з Устимом Кармалюком донька мельника. Шкода, що на початку ХХІ століття від, імовірно, найкрасивішого млина області лишилися руїни — вони стоять і дотепер під Кармалюковою горою. Цей млин мав 12 майже ідентичних братів, які, як і містки через ставки, були збудовані з тесаного каменю. Один із млинів, кремезний, міцний, 1840 року побудови, зберігся до наших днів — пережив навіть сильну пожежу 1966 року.

Витончений, дещо химерний палац мав, як і годиться, флігель. Той, імовірно, був однією з найстаріших споруд маєтку, адже був зведений у стилі класицизму. Він зберігся і фігурує у місцевій топоніміці під назвою «стара школа» — до 1967 року в ньому вчилися. На захід від флігеля були розташовані господарські споруди. У парку — кілька павільйонів, поруч — будинок садівника, а далі — величезна оранжерея з теплицями. Жінки з родини Раціборовських поділяли тодішнє загальне захоплення садівництвом і вирощували тут пальми, екзотичні квіти й персики з мандаринами-лимонами. Щоб уся ця розкіш не змарніла, подільське сонце щодня брали в полон 11 великих вікон від підлоги до стелі. 

Бажання оточити себе красою в маєтку Макова сягнуло абсолюту: у неоготичному стилі тут були навіть курники. 

Хочеться згадати історію, почуту 2001 року від учительки із села Слобідка Рахнівська, розташованого на північ від Шатави. За її словами, у селі переказують, що між Шатавою, Маковом і Слобідкою колись стояли сторожові башти, зроблені зі скла. Можливо, так у народі трансформувалася пам’ять про вітряки зі скляними крилами. 

1908 року маєток отримав спадкоємець Раціборовських, Альфред Журовський. На той час споруди резиденції були в стані руїни, а сад з парком сильно заросли. Тому Журовський склав план для нової резиденції. Утілити в життя його цілком він не встиг, але роботи почав. Проєкт відбудови маєтку створив петербурзький архітектор Вальдемар Федерс.

Старий палац розширили й оздобили «під неоренесанс». З’явився фриз із рослинними мотивами, колонади, картуші з гербами. Добудували ще одне крило з вежею. У 1912 році відновлення було завершене. 

Парк теж потроху оговтувався. Дожили до реновації вази — у них знову в теплу пору року квітли екзотичні квіти. За парком був родинний цвинтар Раціборовських, більше схожий на затишний сад. Журовський завзято відроджував фільварки і млини, звів у 1912 році цукровню — шкода, що до ХХІ століття вона дійшла немічною руїною. 

На щастя, власник садиби додумався сфотографувати не лише свій палац, а й усі його інтер’єри. Зараз можна побачити і великий зал із різьбленим каміном, де підлога була вкрита паркетом двох кольорів, і кабінет, і спальню в античному дусі, і розкішні кришталеві люстри… Серед великих полотен, що прикрашали стіни, була картина Анжеліки Грейм «Ікар», а ще роботи голландських майстрів. Усього в палаці було 40 приміщень — від їдальні до будуару. В одній з кімнат висіло величезне дзеркало в різьбленій ампірній рамі, в іншій зберігалися розкішні фарфорові дрібнички. Усі ці ознаки багатства й заможності зникли назавжди в Першу світову війну. Кажуть, у 1917 році маєток у Макові підпалили російські солдати, яким не дісталося випивки.

Авторка: Ірина Пустиннікова